Психопроблематика самоіронії. Творчість Володимира Даниленка
Восени 2001-го часопис «Книжник-review» вийшов з обкладинкою книжки Володимира Даниленка «Місто Тіровиван» на першій сторінці. >>
Під час однієї з останніх прес–конференцій Андрія Жолдака радник мера Києва Казбек Бектурсунов заінтригував сентенцією, на яку, з огляду на як завжди суперрезонансні одкровення пана режисера, журналісти особливої уваги не звернули. А дарма. Оскільки суть її полягала в тому, що міська влада, яку представляв Казбек, буде уважно придивлятися до театрів, які мають статус муніципальних. Між іншим, радник навіть обмовився, що їх, виявляється, чималенько — аж вісімнадцять... Уже за кілька тижнів після тих заяв із театрів, які перебувають під патронатом міста, почали надходити тривожні сигнали. Заборгованість із зарплати працівникам зросла в кілька разів, самі театри заборгували за комунальні послуги — Оперета навіть змушена була вишукувати із власних резервів 15 тисяч гривень, щоб сплатити за світло, — кожну нову постановку сьогодні доводиться підганяти під мінімальний бюджет, поступаючись мистецькими надзавданнями на догоду її величності економії. Опозиція міськради в особі депутата Олександра Бригінця посилає сигнал SOS!: існує реальна загроза виселення майстерні Козловського, Театру «Сузір’я», Інституту театрального мистецтва імені Карпенка–Карого з приміщення на Хрещатику... Влада ж на ці попередження реагує досить стримано. Точніше, пріоритети її діяльності в галузі мистецтва чомусь спрямовані в протилежний бік. Так нещодавно Театр драми і комедії на Лівому березі отримав цікаву телефонограму від міського начальства, згідно якій платити за опалення треба вже не 20 тисяч гривень, як до цього, а майже в чотири рази більше. Подробиці з боргами з зарплатні та обов’язковими відрахуваннями, які у зв’язку з цими боргами для театрів ніхто не скасовував — ПДВ, пенсійний фонд тощо — владу наче й не хвилюють. Точніше, театрам «турботливо» радять ставити перед собою мету під назвою «Самоокупність» і цілеспрямовано рухатися в її бік. Наче не розуміючи, що театр — це не казино, він навряд чи буде прибутковим навіть у країнах зі значно потужнішою економікою.
Звісно, всі ці факти не є очевидним продовженням обіцянки пана Бектурсунова придивитися до столичних театрів — «завдяки» міській владі, мистецтво у столиці почало свій фінансовий занепад не сьогодні і не вчора, економічна ж криза додала цьому сумному процесу динаміки. Але чомусь вкотре і вкотре хочеться нагадати нашим місцевим начальникам про те, що театрів в інших європейських столицях зазвичай у кілька разів більше, ніж у Києві. І там їм не погрожують, не висувають претензій, а намагаються допомагати...
А нещодавно моя творча уява намалювала таку картинку. Підходить до Леоніда Черновецького Віссаріон Белінський і виголошує своє знамените: «Театр!.. Любите ли вы театр так, как я люблю его, то есть всеми силами души вашей, со всем энтузиазмом, со всем исступлением, к которому только способна пылкая молодость, жадная и страстная до впечатлений изящного? Или, лучше сказать, можете ли вы не любить театра больше всего на свете, кроме блага и истины? И в самом деле, не сосредоточиваются ли в нем все чары, все обаяния, все обольщения изящных искусств?» Цікаво було б подивитися на реакцію нашого градоначальника. Як і на реакцію Белінського, якому б розповіли, що в Києві зразка ХХІ століття з благословення міської влади театрам холодно і голодно, неспокійно, прикро і сумно...
До речі, у 2008 році кілька столичних театрів відзначили свої ювілеї — 30–й сезон у Молодому театрі, вітання з двадцятиріччям приймали актори театру–студії «Дивний замок»... Не думаю, що та культурна політика, яку сповідує місто щодо муніципальних театрів, є адекватною реакцією на їхню діяльність.
Восени 2001-го часопис «Книжник-review» вийшов з обкладинкою книжки Володимира Даниленка «Місто Тіровиван» на першій сторінці. >>
Український, європейський і навіть світовий інформаційно-гуманітарний простір наповнюють новітніми наративами, у яких різними формами і методами нав’язують маніпулятивну концепцію щодо сутності повномасштабної російської війни проти України. >>
Коли стіни рідного дому стають лінією фронту, пам’ять згортається до розмірів валізи, але не втрачає своєї величі. >>
Напередодні свята традиційну, в сороковий раз, виставку народного мистецтва «Великодня писанка» організували у Рівненській обласній бібліотеці. >>
У Хмельницькому вже більше як пів року функціонує перший в Україні унікальний простір під назвою «Бібліотека речей». >>
Минулого сезону ми познайомилися з новим англійським письменником — Ентоні Горовіцем: видавництво «Фоліо» випустило дві його книжки і ще одну — «Видавництво Старого Лева». >>