(Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
Ганс–Юрген Гаймзьот працює в Києві усього півтора місяця. Утім він добре поінформований і з ситуацією в регіоні (що природно для дипломата такого рангу), і з її «бекграундом», адже десятиліття сферою його професійних зацікавлень у МЗС Німеччини була Центрально–Східна Європа. Пан амбасадор знає російську і розуміє українську мову. Він уже встиг відвідати кілька східних мегаполісів країни, дати кілька інтерв’ю столичним виданням і наразитися на запитання: чому Німеччина блокує надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Це дражливе запитання, яке не має чесної відповіді, не оминули й ми, коли пан Гаймзьот завітав до редакції «України молодої».
— Пане посол, насамперед про сумні підсумки року. Як світова криза вплинула на торговельно–економічні стосунки України та Німеччини і який ваш прогноз щодо цього на наступний, важкий кризовий рік?
— Наразі не зафіксовано якихось дуже негативних впливів на німецько–українські економічні відносини. В Україні існує 1200 представництв німецьких підприємств, які діють у різних галузях. Деякі фірми мають виробництва навіть тут, в Україні. Німецькі підприємства намагаються якомога менше звільняти свій персонал, а відправляють людей у вимушені відпустки чи скорочують тривалість робочого тижня. А деякі німецькі фірми, навпаки, відкривають в Україні свої нові відділення, наприклад, «Метро», «Баєрсдорф» буквально в останні дні відкрила своє нове велике бюро. Тобто картина зараз різна, не така й печальна. Але, безсумнівно, 2009 рік буде дуже складним. І це вимагає від нас скористатися шансами, які... пропонує криза. Скажімо, є німецькі фірми, які хочуть інвестувати в Україну. Тож існує зацікавленість у тому, щоб український уряд звернув пильну увагу на ці проекти і допоміг у кожному конкретному випадку. Деякі закони, зокрема й прийняті в останні місяці, досить ускладнили інвестування в українську економіку. Наприклад, зараз законодавство передбачає складний процес оренди чи купівлі земельних ділянок. Це відлякує ті фірми, які хочуть інвестувати в Україну. Тому в наступному році треба зробити все можливе, аби ліквідувати цю перепону та зробити інвестиції привабливими.
— Ви можете назвати німецькі фірми, які в цей кризовий час мають сміливість інвестувати в Україну?
— Так. Наприклад, «Дикергоф» хотіла б інвестувати 300 млн. євро. Але лише в тому випадку, якщо буде чітко зрозуміло, що ці вкладення принесуть зиск. Інших цифр наразі назвати не можу, але міг би сказати, що, наприклад, у Львівській області одна фірма хотіла б відкрити власне виробництво.
— Чи звертаються до посольства німецькі бізнесмени, які хочуть відкрити справу в Україні, зі скаргами на корупцію?
— Так, і досить багато.
— І що ви робите в такому разі? Як посольство може допомогти німецьким фірмам у боротьбі з українською корупцією?
— Час від часу посольство може звернути увагу представників місцевого самоврядування на «темні випадки». Але це не завжди має успіх... Наприклад, днями трапився випадок: німецька фірма внаслідок правової суперечки заявила про банкрутство. Дуже прикро, адже ця фірма є глобальним «гравцем» і її обіг обчислюється мільярдами євро. Віра в українську правову систему не дуже висока. Власне, кожен випадок має свою власну історію, і через те я не хотів би робити узагальнюючих звинувачень.
— Як ставиться Німеччина до Програми східного партнерства Європейського Союзу? Чехія — країна, що невдовзі головуватиме в ЄС, обіцяє, що розвиток «східного напрямку» Європейського Союзу стане одним з її головних пріоритетів. Яка позиція Берліна щодо цього?
— Ми розглядаємо документ про Східне партнерство, прийнятий Європейською комісією кілька днів тому, як дуже позитивний. Власне, це продовження політики Європейського Союзу в часи головування Німеччини, політики, яка була спрямована на продовження співпраці з нашими східними партнерами. У цій програмі є дуже важливі елементи, зокрема інституційного зміцнення — планується зміцнити загалом систему «регіонального» підходу і, крім того, планується, щоб Європейський інвестиційний банк активізував свою діяльність тут, на Сході Європи, чого досі не було.
— Не можна не згадати в розмові з вами питання українських перспектив у НАТО. Україна, перебуваючи в неспівмірно складнішому становищі, фактично «під черевом» «російського ведмедя», все–таки принципово і жорстко протидіє агресивній політиці Росії. І нам в Україні складно зрозуміти, чому питання про надання нашій державі ПДЧ у НАТО Німеччина розглядає з такої позиції, щоб не роздратувати Росію.
— Німецька політика щодо ПДЧ для України має багато причин. Найголовніша криється у самій Україні. Коли я приїжджаю в Донецьк чи Харків, мені ставлять абсолютно протилежні питання. На саміті НАТО в Бухаресті Україні було дано перспективи вступу в Альянс. Нам, німцям, здається, що Україні ще треба проводити дуже велику роботу для того, щоб переконати значну частину свого населення, аби воно визнало корисним вступ держави до НАТО. Вступ до НАТО повинен зміцнити не тільки безпеку України, а й безпеку Північноатлантичного альянсу, безпеку кожного його члена. І, звичайно, зміцнити безпеку всієї Європи. Це можливо. Але поки що такий момент не настав. До того ж Україні треба краще до цього підготуватися.
— Так. Але ж ПДЧ — це не білет на негайне членство в Альянсі, а теж перспектива, одна з форм «добрих перспектив», про які ви говорите і які нам дають то в Бухаресті, то в Брюсселі. Власне, чому Німеччина не бажає надати Україні добру перспективу саме в такому вигляді — у формі ПДЧ?
— Україна одержала у квітні в Бухаресті навіть більше, ніж могла очікувати. Ще ніколи так чітко не визначалася «натовська» перспектива. Але Україна і більша, і важливіша, ніж деякі інші кандидати, тому для неї «випробувальний період» триватиме трохи довше.
— Констатація. За останні три роки з 17 до 34 відсотків зросла кількість громадян України, які бажають бачити свою державу в НАТО. Якщо взяти приклад Албанії (чи Румунії, яка не так давно вступила в НАТО), то там готовність до вступу не більша, ніж у нас. Просто вони не межують з Росією і не є транзитерами газу.
— Я сподіваюся, ви не хотіли б порівнювати Україну з Албанією або з Румунією.
— Складне запитання. Нещодавно «Україна молода» друкувала виступ на одній із наукових конференцій історика, «інакодумця» в Росії Юрія Афанасьєва. Дуже вразило його сміливе, страшне — не знаю, наскільке влучне порівняння: Росія настільки авторитаризується, настільки перетворюється на країну, де владарює одна людина, що Афанасьєв порівняв Росію нині з гітлерівською Німеччиною 1933 року. Вся Європа зараз мовчить, дивлячись на те, що коїться в Росії. Так мовчала решта Європи тоді, перед Другою світовою. Чи все–таки німецька громадська думка стривожена цими тенденціями, чи розуміє глибину цих процесів німецька еліта? І чи Німеччина як один з «грандів» Євросоюзу зможе сказати Росії: досить! Чи Європа зуміє зреагувати на цю безкарність адекватно?
— Вважаю, не можна стверджувати, що в Європі всі мовчать про Росію. Гадаю, за розвитком подій в Росії вся Європа спостерігає уважно й з певним занепокоєнням. Якщо ви прочитаєте німецькі газети, то знайдете багато критичних статей із цього приводу. Ми всі стоїмо перед великою проблемою, і Україна в тому числі: Росія все–таки є частиною Європи. І Україна з жодною іншою країною не має більших контактів, у тому числі економічних, аніж із Росією. Ми також маємо економічну співпрацю, але не такою мірою, тож Росія не посідає в наших економічних стосунках такого місця. Утім ми розуміємо, що Росія є важливим постачальником енергоносіїв. Але так само, як українська політика не є прямим наслідком економічних контактів з Росією, так само і для Німеччини.
Грузинсько–російська війна показала, наскільки небезпечно буває, коли немає переговорних контактів з Росією. Якраз у цьому випадку не США, а Європейський Союз зіграв важливу роль у припиненні бойових дій, ослабленні напруги й уникненні більш тяжких наслідків конфлікту. Основне питання полягає в тому, як змусити Росію усвідомити, що в деяких питаннях вона стоїть на неправильному шляху? Німецька політика завжди полягала в тому, щоб не розривати всі стосунки, а навпаки — продовжувати діалог, постійний, тривалий, поступовий. У цьому основа політики Німеччини. Іноді це вважають недостатнім, але гучні слова, великі заяви, які не можна втілити в життя, теж не приносять результату.
Ганс–Юрген Гаймзьот
Народився у 1953 році в Індії. Школу закінчував у Брюсселі. Штудіював історію, філософію, германістику у Фрайбурзькому університеті. У 1987 у цьому ж університеті захистив докторську дисертацію. Має диплом Паризького інституту політичних досліджень.
На дипломатичній службі з 1981 року. У 1983–му займався Радянським Союзом у МЗС ФРН, а через рік був відряджений працювати до Москви, в політичний відділ німецької амбасади. До 2001 року пан Гаймзьот працював у посольствах у Могадішу, у Варшаві, в Бразилії. З 1989 по 1994 рік був помічником президента Німеччини. 2001—2005 рр. — керівник управлінь у МЗС Німеччини, які працюють із Центрально–Східною Європою. З 2005 року до останнього часу був генеральним консулом Німеччини в Нью–Йорку. Призначений амбасадором в Україні в жовтні–2008. n
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
