Німецька ялинкова собака аристократа середини ХІХ століття.
Над входом до Державного музею іграшок висить афіша «Виставка ялинкових і новорічних прикрас з 19 грудня», поряд — подібне оголошення. Коли уважно додивляєшся до цифр, розумієш: це вже було. На жаль, нинішнього року не буде. Працівники музею вирішили дати перепочинок своїй фантазії і поберегти колекцію, бо ж при облаштуванні новорічної експозиції, як не старайся, а щось може відбитися, розбитися, порватися. Але ми вирішили проникнути у музейні сховища.
«Я пообіцяла своєму чотирирічному синові, що вдома прикрашати ялинку будемо у народному стилі: зробимо паперові сніжинки, повісимо яблука, цукерки, за спеціальним рецептом напечемо коржики, — розповідає методист Державного музею іграшок Юлія Кобас. — В одному з супермаркетів уже купила за 20 гривень 18 сніжинок із соломи — традиційну українську прикрасу, щоправда, зроблену в Китаї. Якщо замовляти у наших народних майстрів, зрозуміло, буде значно дорожче. Так, двох ангелочків із незвичного матеріалу — листя кукурудзи, яке використовує для творчості умілець із Донецька Федір Іванович Куркчі, я купила за 40 гривень і вважаю, що це дуже дешево».
Незважаючи на те, що сучасних дітей не здивуєш ні цукерками, ні яскравими електричними гірляндами, минулого року магічну силу над гомінкими відвідувачами музею, за словами Юлії Кобас, мала саме так звана народна ялинка. «Діти, побачивши її, відразу замовкали і кілька хвилин вдихали запах ванільних пряників, — каже екскурсовод. — Хоча встигали потім проявити і вправність. Ми не помічали, щоб хтось із малих відвідувачів щось жував, але за ялинкою знаходили не одну обгортку від цукерок».
Серед музейних експонатів є новорічні червоні чоловічки–коржики 2000 року. Зрозуміло, що це найнедовговічніша ялинкова прикраса. Зазвичай їх печуть перед святом і якнайшвидше з’їдають, щоб не встигли зачерствіти. У музеї вже кілька років поспіль вироби із борошна рятують від молі і реставрують, щоб виставити напоказ.
Вважається, що традиція прикрашати новорічні ялинки кульками започаткована у 1848 році у містечку Лауш у Тюрингії. Крок був вимушеним. До цього хвою новорічних дерев щедро обвішували яблуками, що непогано зберігалися з осені до зими. І от лихо: неврожай. Прикрашання ялинок, яке в Європі прижилося ще з ХVІ століття, — під загрозою. Тоді німці вперше і видули зі скла новорічні кульки. Спочатку, щоб блищали, зсередини їх покривали шкідливим для здоров’я свинцем, потім — дорогим сріблом, ще згодом — трохи дешевшим алюмінієм. Щоб здешевити виробництво, уже після Другої світової війни почали випускати так звані кульки–кристали, в яких покривали алюмінієм лише одну половину іграшки, — це спричиняло особливий «кристалічний» ефект відбивання світла.
На Русі Новий рік по–європейськи започаткував Петро І. Як свідчать історичні хроніки, у царських палатах вперше ялинку поставили у 1817 році. Заморські іграшки зі скла і паперу спочатку з’явилися при царському дворі, а згодом стали привілеєм заможних людей. Простий люд навішував на новорічні дерева вироби з соломи, шишки, яблука, горіхи.
У 1918 році «буржуазне» свято, яке з самого початку було релігійним, зрозуміло, заборонили. Перекроївши календар, радянська влада першим встановила свій Новий рік, хоча люди продовжували потай відзначати свято і за старим стилем. Табу на святкову ялинку проіснувало до 1935 року. Перше радянське по–святковому вбране дерево для дітей засяяло вогнями у Кремлі. А вже наступного року уряд видав постанову про необхідність розвитку іграшкової промисловості.
«Пам’ятаю, зустрічали 1937 рік, — розповідає мати мого чоловіка Інна Павлівна, якій тоді виповнювалося 7 років. — «Дядя Постишев» дозволив прикрашати ялинку. У нас новорічним деревом була домашня пальма, що росла у горщику на підвіконні. Ми обчіпляли її ватою і паперовими стрічками».
До речі, вихідним днем 1 січня стало 1947 року.
«Розглядаючи ялинкові прикраси, можна прослідкувати трохи не всі етапи розвитку суспільства, його еволюцію і відкриття, — каже Юлія Кобас. — Ось німецькі фігурки з картону середини ХІХ століття: аристократична собака — цих чотириногих друзів тримали у себе заможні люди; орел, кабан — це персонажі полювань. Трохи згодом із дротяного каркасу, скрученої вати і парафінових деталей почали робити балерин — наприкінці позаминулого століття балет став модним видовищем».
Тільки–но була підписана постанова радянського уряду про розвиток іграшкової промисловості у 1936 році, на виробничій базі новоствореного профільного всесоюзного науково–дослідного інституту в Загорську відразу ж виготовили 16 республік–сестер із пап’є–маше. Після Другої світової війни на ялинках почали масово з’являтися парашутисти, танки, собаки–санітари. Політ Юрія Гагаріна у космос — і на новорічних деревах уже космонавти й ракети. Хрущовська сільськогосподарська реформа увішала хвою святкових красунь скляними огірками, помідорами і, зрозуміло, кукурудзою.
Ось кілька довоєнних німецьких кульок. Якщо придивитися, то можна зрозуміти, що зроблені вони із... лампочок. Економна нація не викидала на смітник грушоподібних скляних сфер, до яких не можна було приробити цоколь— вкрутку для електричного патрона. Німці приштамповували на її місце петлю–кріплення для нитки чи дроту, а саму лампочку розмальовували.
Особлива категорія новорічних прикрас — різноманітні футляри для невеличких подарунків–сюрпризів. Ось багаторазового використання більш ніж 100–літні бомбоньєрки — картонні циліндри, що складалися «гармошкою». Підвішені за дротяну ручку, вони були місцем для кількох цукерок для дитини, а можливо, для ювелірної прикраси — для дами серця.
Дві картонні коробочки–гітари на звороті ще зберегли напис «Одесская конфетная фабрика им. Р. Люксембург». Льодяники–монпасьє з них для двох сестер–киянок після війни були найкращим подарунком. Аналогом нинішніх кіндер–сюрпризів є «бомбочки» і хлопавки з солодощами чи маленькими іграшками в період розвинутого соціалізму.
З появою півстоліття тому штучних матеріалів — полістерола, поліетилена — почали виробляти штучні ялинки. Настільні 20–сантиметрові красуні прикрашали мініатюрними іграшками. Мені з музейних експонатів найбільше запам’ятався ліліпут–парашутист 3—4–сантиметрового зросту. Можливо, серед інших іграшок він почувається, як діти серед дорослих, і боїться, що загубиться у світі велетнів.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
