17 років — час дорослішати

Кількість і якість

Сьогодні Збройні сили України — це майже 200 тисяч чоловіків і жінок, причому лише 149 тисяч з них — під погонами, решта — обслуговуючий персонал. Для порівняння: на зорі Незалежності було 700 тисяч. У наших найближчих і найбільших сусідів–росіян військо — понад мільйонне, натомість у західних сусідів, «натовців»: у Польщі — 124 тисячі (населення — 38 мільйонів), у Румунії — 99 тисяч (при 22 мільйонах населення), в Угорщині — 29,7 тисячі (населення — 10 мільйонів). Скорочення війська в Україні і його перехід на контрактну основу чітко прив’язані до планів нашої країни інтегруватися в НАТО. Розрахунок — в системі колективної безпеки в багатьох аспектах можна буде покладатися на партнерів, а відтак — утримувати меншу, але професійнішу, армію.

Цьогоріч процес скорочення майже зупинився. Далі нікуди — після того, як на початку цього місяця План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО для України замінили на туманні й невизначені «річні національні програми», постала потреба переосмислення української військової стратегії. «Головний висновок, який необхідно зробити сьогодні з подій на Кавказі, — кожен з нас виявився на самоті перед викликами і загрозами, які є сьогодні у світі, — визнав днями міністр оборони Юрій Єхануров. — Сьогодні, поки Україна не є в системі колективної безпеки, вона повинна самотужки побудувати таку систему безпеки, яка б унеможливила будь–які зазіхання на нашу територію та незалежність».

Під питанням опинився і перехід ЗСУ на професійну основу. За інформацією міністра оброни, кількість тих, хто приходить до армії на постійне місце роботи, серед рядових і сержантів цього року склала 52% від чисельності військовослужбовців. На відміну від попереднього, у цьому році норму з «вербування» солдатів–контрактників виконати не вдалося. Причина все та ж — відповідну програму профінансували лише на чверть. Тож тим, хто «косить» від армії і чекає повного переходу ЗС на контрактну основу, доведеться напружитися, а політикам, які заробляють дивіденди на «косарях», обіцяючи полегшити їм життя достроковою професіоналізацією війська, — навпаки, розслабитися. «Дефіцит ресурсного забезпечення змушує нас сьогодні готувати пропозиції керівництву держави про продовження процесу переходу Збройних сил на контрактну службу на терміни, які значно більші, ніж 2010 рік», — заявив начальник Генштабу і головнокомандувач ЗСУ генерал Сергій Кириченко. До яких все ж таки пір збережеться загальний призов до війська? Відповідь проста — поки Україна не вступить до НАТО: «Поспішати не треба. В умовах, коли ми самі відповідаємо за національну безпеку своєї країни, систему мобілізаційного розгортання необхідно залишити на тому рівні, який сьогодні є», — вважає генерал Кириченко. Відмовлятися від призову треба по мірі інтеграції країни до НАТО: «Я глибоко переконаний, що цей процес повинен бути синхронним», — вважає воєначальник.

Тим часом, у самого міністра оборони з цього приводу опускаються руки: «Без ПДЧ Україна навряд чи може стати членом НАТО. Такою є процедура». В «сухому залишку» маємо на невизначений термін велику напівпризовну армію, щоб прогодувати яку, доводиться знімати кошти із закупівлі нового озброєння. Втім, навчені гірким досвідом сусідів, щиро прагнучи миру, наші військові намагаються готуватися давати відсіч на випадок можливої війни.

Готуйтеся, брати мої...

З огляду на масштаби військових навчань і переозброєння, військові називають рік, що минає, безпрецедентним у новітній історії України. На 2009–й обіцяють більше. «План бойової підготовки на 2009–й рік ще масштабніший, ніж той, що реалізовувався у нинішньому», — обіцяє начальник Генштабу. Наступного року плануються широкомасштабні навчання з бойовими стрільбами на полігонах України, поновляться бойові вправи на полігоні «Широкий лан» на Миколаївщині, де вони не відбувалися вже два роки, а також на полігоні «Чауда» в Криму, у тому числі зенітні ракетні стрільби, бомбометання військової авіації та пуски зенітних ракет військами протиповітряної оборони. Після відомих усім подій навчанням Повітряних і Протиповітряних сил надають особливої уваги.

Наступну зміну української частини миротворчого «УкрПолБату» в Косово складуть морські піхотинці, які нарешті вперше «побачать світу», як це постійно роблять їхні колеги з інших армій. Цей оплот Української держави в Кримській автономії вже зараз активно розвивається. Після закладення у морській піхоті України, яка дислокується під Севастополем, основи майбутньої Прикарпатської роти, до якої набиратимуть кращих легінів Прикарпаття і Карпат, чисельність цього виду військ вирішили збільшити з батальйону до полку.

Передислокація військ із посиленням південних і східних регонів також не пройшла непоміченою, у тому числі для Росії, де з цього приводу підняли галас. «Заспокойтеся з передислокацією військ, вона Російській Федерації не загрожує, — прокоментував це міністр оборони Єхануров, — якщо обговорювати тему передислокації військ, що відбувається у Росії, то ми у порівнянні з ними дуже скромні люди».

Командувач Військово–морсь­ких сил ЗС України адмірал Ігор Тенюх обіцяє, що наступного року 24 кораблі ВМСУ будуть готові до виконання завдань у морі. Таке завдання він поставив перед особовим складом українського військового флоту. Головний флотоводець зазначив лише, що на флоті бракує нових кораблів. У Міноборони планують виправляти цю ситуацію вже з осені 2009 року, коли за планом має бути закладений перший корабель з проекту нового українського корвета, які в майбутньому складуть основу ВМС. Крім того, серйозно розглядають питання купівлі «що був у використанні» більшого корабля — фрегата, найімовірніше, ним стане один з американських кораблів класу «Олівер Хазард Перрі». Про добудову і прийняття на озброєння готового на 95% потужного ракетного крейсера «Україна» ніхто наразі не говорить. Тривають переговори з різними країнами щодо його продажу. Добудувати його коштує 30 мільйонів гривень, але прийняття на озброєння «України» значно посилило б позиції України не лише в Чорному, а й у Середземному морях.

Цього року Збройні сили отримали 20 модернізованих танків Т–64БМ «Булат», які за багатьма своїми характеристиками не поступаються новітнім зразкам. Таким чином зараз Україна має на озброєнні 56 таких танків. Наступного року їх планують закупити ще близько трьох десятків. Цього ж року танкові війська поповнилися також і десятьма цілком новими сучасними танками вітчизняного виробництва «Оплот».

Список планів і здобутків можна було б продовжувати, якби не важлива деталь, яка взагалі може перевести проекти наших військових у розряд рожевих мрій. Це — фінансування.

На межі…

Попри успіхи, досягнуті у Збройних силах завдяки ентузіазму військових і свідомій оборонній політиці теперішнього найвищого керівництва держави, стан справ у війську близький до катастрофічного. За даними Центру армії, конверсії та роззброєння, близько 93 % усієї техніки і озброєнь Сухопутних військ давно вичерпали свій ресурс і працюють «на чесному слові». Навіть в Об’єднаних силах швидкого реагування (ОСШР) — найбільш боєготовому компоненті ЗСУ, наразі небоєготові 37% літаків і вертольотів, а з 10 кораблів, які входять до ОСШР, жоден не є повністю справним.

На ремонт і заміну — немає грошей. Із 20,8 % від оборонного бюджету, які, згідно з програмою розвитку ЗС на 2006–2011 року, мають спрямовуватися на закупівлю і модернізацію зброї і техніки, впродовж минулих років виділялося трохи більше половини, якраз стільки, щоб військо виживало, а не розвивалося. Цього ж року, як вже писала «УМ», ЗСУ не змогли закупити деякі вже замовлені зразки техніки і озброєнь через те, що кошти, передбачені на це, довелося аврально скерувати на харчі й матеріальне забезпечення солдатів. «Ми б’ємося за оборонний бюджет–2009», — заявляє міністр оборони. Проте виглядає, що керівництво уряду наразі має інші пріоритети.