Юрій Гамуля. (Фото автора.)
Цей «травник» збирали фактично десять поколінь харківських ботаніків упродовж майже двохсот років. Кожен, умовно кажучи, приніс по квітці, перетнувши не один державний кордон. Про рідні простори і згадувати не варто — їх у пошуку нових екземплярів і зараз науковці проходять вздовж і впоперек із стійкою солдатською виправкою. Результат переконливий. Гербарій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна вважають одним із найбільших в Україні зібранням рослин, привезених фактично з усіх куточків нашої планети. Є серед них і такі, що вже вкрай рідко зустрічаються у живій природі, але завдяки гербарному статусу й далі служать науці. Без рослин, що колись росли і збережені в такий простий і навіть трішки дитячий спосіб, картина світу була б неповною.
Шафи, дощенту заповнені листами з цупкого паперу, теками, коробочками й ексикатами, що дбайливо зберігають понад 300 тисяч засушених рослин — це і є один із найстаріших вітчизняних «травників». Він входить до п’ятірки знакових ботанічних колекцій країни, занесений до світового реєстру гербаріїв, а віднедавна удостоєний ще й статусу «Національного надбання України».
Сьогодні харківський «раритет» займає кілька аудиторій центрального корпусу ХНУ. Тут завжди стала температура, мінімальна вологість повітря і незвична для навчального закладу тиша. Вхід сюди можливий лише зі спеціального дозволу, коли виникає особлива наукова потреба і тільки після того, як відвідувач ознайомиться з правилами користування. Згідно з інструкцією, яка визнається в усьому світі, руйнівники гербарних колекцій позбавляються права доступу до них назавжди.
Офіційною датою створення харківського гербарію вважається 1825 рік. Саме тоді перший вітчизняний професор ботаніки (майбутній батько вітчизняної мікології) Василь Черняєв запропонував відкрити на кафедрі ботаніки Імператорського харківського університету (провідного наукового і освітнього закладу тодішньої Харківської та кількох суміжних губерній) ботанічний кабінет з великим «травником». А щоб справа швидше зрушила з місця й отримала міцну основу, пожертвував «важливому закладу» свій чималий гербарій, який власноручно збирав до того тринадцять років поспіль. Причому з неабияким ентузіазмом. Ще студентом у пошуку цікавих для науки рослин обходив усі околиці Харкова, а згодом з відомим ботаніком М. Біберштейном здійснив свою першу експедицію до центральної та південної України. Цього теж виявилося замало, і Черняєв на чотири роки відправився за кордон, аби ретельно вивчити досвід зарубіжних колег. Там молодому вченому скрізь усміхалася фортуна. Він побував у Франції, Швейцарії, Німеччині, Австрії, Італії, об’їздив середземноморські острови, зустрівся з відомими ботаніками того часу, зібрав і наміняв чимало цікавих рослин і з цим безцінним багажем у згаданому 25–му році прибув до Харкова, де йому одразу було запропоновано очолити кафедру ботаніки. Тобто університетський гербарій явно старіший від офіційної дати свого заснування і є фактично ровесником першого вітчизняного університету, який чотири роки тому відзначив своє двохсотліття.
До речі, юнацька звичка долати десятки кілометрів у пошуку ще не знайдених для гербарію видів флори принесла Василю Черняєву світову славу. Наприкінці 30–х років XIX століття, вже будучи відомим ученим, він організував зі своїми учнями нову дослідницьку подорож Слобожанщиною, у ході якої зібрав колекцію з майже 900 видів грибів. Так харківський ботанік став засновником вітчизняної мікології, розпочавши системне і найбільш повне вивчення мікобіоти України.
Для Василя Черняєва взагалі було властивим робити щось уперше. Скажімо, він зібрав майже 1800 видів судинних рослин, 20 із яких до нього ще не були описані в науці. У 1845 році опублікував свою головну мікологічну роботу «Нові криптогамні рослини України і кілька слів з приводу флори цієї країни», в якій уперше в історії ботаніки глибоко дослідив 11 видів базидіальних грибів і 45 родів гстероміцентів. Він також уперше в історії Російської імперії почав використовувати графічні зображення грибів, вдаючись до послуг професійних художників. І все це за допомогою власного «травника», який свого часу відіграв чималу роль у розвитку світової науки, а нині зберігається у складі Національного гербарію України і колекції ХНУ. Харківська частина ботанічного зібрання згодом була доповнена матеріалом багатьох вітчизняних дослідників, однак і досі існує в тому вигляді, в якому її запропонував професор Черняєв.
Крім видатного засновника гербарію, харківському університету заповів свою персональну колекцію (одну з найбагатших у світі як за кількістю, так і якістю представлених зразків) інший відомий вчений–ботанік, дослідник Сибіру Микола Турчанінов. В університеті також зберігається єдиний гербарій вітчизняних злаків, упорядкований під керівництвом професора Юрія Проскудіна.
Долю харківського гербарію важко назвати легкою. Він пережив дві світові війни, не одну зміну суспільних формацій, залізничний етап до Німеччини, кілька згубних переїздів і відверте забуття. Був час, коли шафи, наповнені тендітним і напрочуд вразливим до умов зберігання матеріалом запросто виставили до коридору головного університетського корпусу, бо тодішнє керівництво біологічного факультету вважало його наукову й історичну цінність незначною.
Найбільше ж колекції не пощастило у роки Першої світової війни. Спочатку з університету її перевезли до будівлі на вулиці Тринклера, де зараз музей природи, а після розміщення там військового госпіталю відправили на горище. Далі, теж ніби тимчасово, унікальне зібрання перенесли до приміщення кафедри ботаніки (сучасна будова Ботанічного саду), де воно зберігалося кілька десятиліть у непридатних умовах. Перевезти гербарій назад до університету вченим–ентузіастам вдалося лише у 1960 році, але вже невдовзі колекцію чекало нове переселення — на біофаці об’єднали дві кафедри, і «травник» не вписався у реорганізовану структуру. Від нервового стресу професор Прокудін навіть пережив інфаркт, але ціною власного здоров’я йому таки вдалося відстояти гербарій злаків, оскільки саме тоді харківські вчені готували актуальну фундаментальну монографію з цієї теми.
До речі, на відміну від освітян–управлінців, харківський гербарій змогли оцінити німецькі окупанти у роки Другої світової війни. Причому настільки високо, що разом з колекцією Художнього музею та іншими історичними цінностями відправили до Німеччини. Вони відібрали матеріал із великим знанням справи — колекцію європейських рослин Василя Черняєва і багате зібрання сибірської флори Миколи Турчанінова. Врятувати для України унікальний «травник» допомогло справжнє диво. Сталося так, що потяг, яким окупанти переправляли безцінний вантаж, «застряв» у Чехословаччині. А двері вагону, в якому перевозили гербарій, першим відкрив не хто–небудь, а радянський офіцер Анатолій Коверга, що до війни працював директором Нікітського ботанічного саду. «Якби не його авторитетна оцінка, — розповідає куратор харківського гербарію Юрій Гамуля, — військові могли б подумати, що німці набили вагонні відсіки звичайнісінькою макулатурою, і, найвірогідніше, викинули б вантаж на смітник або спалили».
За щасливим збігом обставин, тим же потягом німці везли і гербарій Нікітського ботанічного саду, тому обидві колекції військові згодом переправили до Києва. Подальша доля зелених раритетів склалася по–різному. Завдяки клопотанню Анатолія Коверги кримський гербарій чиновники дозволили повернути законному господарю. А харківська колекція так і залишилися в столиці, поповнивши фонди Національного гербарію України. Пізніше ХНУ деякі екземпляри повернути таки вдалося, і наразі вони складають найціннішу частину університетської колекції.
Колишні проблеми ніби вже минули, але сказати, що вони не повторяться знову, навряд чи хто зважиться — швидка переоцінка цінностей у нас — така ж звична річ, як осінній дощ чи літня полуднева спека. А тому статус «Національного надбання», за словами завідувачки кафедри ботаніки біологічного факультету Тетяни Догадіної, для харківського гербарію щось на зразок охоронної грамоти. Тепер його вже не так просто буде кудись перемістити, а тим більше знищити.
Цінність же самої харківської колекції з кожним роком, а тим більше — століттям, лише зростатиме. І не тільки тому, що до її створення причетні видатні вітчизняні науковці. Людина догосподарювалася на планеті до того, що дикоростучій рослині фактично вже й з’явитися на білий світ ніде. Невеликі посадки, яруги, болота, куди не може потрапити аграрна техніка — це все, що залишилося від просторих українських степів. За словами Юрія Гамулі, в університетській колекції зберігаються рідкісні рослини, які у живій природі не зустрічалися вже по 80–100 років. І якби не «травник», студенти та науковці могли б бачити їх тільки на картинці. Але навіть дуже якісне зображення не замінить досліднику цінність роботи з натуральною рослиною. Через тотальне звуження життєвого простору дуже складно тепер поповнювати «травник» і новими рослинами. Скажімо, є види, що мають статус національного надбання країн і суворо охороняються законом. Перетнути з ними кордон практично не можливо, тому харків’яни неабияк пишаються тим, що розжилися раніше кубинською деревоподібною папороттю і горіхом сейшельської пальми. Сьогодні про таку розкіш у власних колекціях ботаніки не наважуються навіть мріяти.
Хоча природа навіть зараз іноді дарує приголомшливі сюрпризи. Юрій Гамуля каже, що досить тривалий час легендарна слобідська ключ–трава (за народним повір’ям, під нею можна було знайти захований скарб), вважалася такою, що зникла на території області безслідно. А в 70–х роках науковцям вдалося знайти аж два рідкісні екземпляри. Ще через три десятиліття сюрприз повторився знову. Рослина, що давно має прописку в Червоній книзі України, раптом знайшлася у вигляді досить багатої популяції. Тож силі, з якою жива природа пробивається крізь асфальт і людську байдужість, можна тільки позаздрити.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
