Позавчора у Центральному будинку офіцерів Збройних cил України зібралась велика кількість військових. Зазвичай стільки вояків з'являється, либонь, тільки на святкові паради, втім цього разу вони прийшли на день народження свого вихователя, полковника у відставці, Героя України — Євгена Березняка.
Євгенові Степановичу, більш відомому як «майор Вихор», виповнилося дев'яносто. Як основоположник сучасної української розвідки до звання Героя України Євген Березняк отримав ще й орден «Богдана Хмельницького» другого ступеня, а також іменну зброю, сувенірні шаблі. Привітати розвідника Вихора прийшла вся військова еліта України: міністр оборони Євген Марчук, керівництво Ради національної безпеки й оборони України, представники київської влади, ветерани афганської війни та співробітники російської й польської розвідки. До речі, останні не забули, що свого часу Євген Степанович врятував від руйнування старовинне польське місто Краків, а тому запросили його разом із дружиною навідатися в гості — до краків'ян.
Ювіляр радості не приховував і разом із рідними згадував час, коли його розвідгрупа у 1944 році за 156 днів здійснила унікальну операцію з порятунку Кракова в тилу німців. І це не зважаючи на те, що з самого початку операція, здавалося, зазнала поразки, оскільки в перший же день завдання, після висадки побіля Кракова, Євгена Степановича пов'язали німецькі жандарми. У полоненого українця вороги знайшли батареї для рації, пістолет ТТ, фінку й величезну суму грошей. Сам ювіляр і досі дивується як після цього лишився живим.
Тоді його відправили до гестапо, де спритний розвідник докумекав, що треба тягнути час і лише після довгих катувань видати свою вигадану історію. «Німці знали, що наші військові дуже довго тримаються, і якби я їм сказав брехню одразу, то мені ніхто б не повірив», — розповів Євген Степанович. Згодом він «нагодував» німців історією про те, що нібито мав зустрітися з дуже важливим зв'язковим на Краківському ринку. Гестапівці повірили. Їм кортіло накрити радянську розвідку, а вийшло — навпаки. Майор Вихор під час невеликої сутички непомітно для своїх наглядачів затерся у базарній тисняві й зник. Проте довелося німцям почути про нього й вдруге, коли за кілька місяців він розсекретив усю 17-ту гітлерівську армію.
«Про свою втечу я не став доповідати у центр, бо мене могли ліквідувати», — згадує Євген Степанович. Тоді у розвідці вважалось, що людина, яка потрапляла в застінки гестапо, мала лише два вибори: або померти, або зрадити армію.
Утім про його смертельно небезпечні пригоди не знали не тільки співробітники, а й родина навіть після війни. «Я досить довгий час працювала з Євгеном Степановичем, він здавався мені дуже скромною людиною. Тому коли радянська розвідка розсекретила дані про те, що Краків врятував загін на чолі з Євгеном Березняком, усі наші співробітники були в шоці. В той день робота не клеїлась: всі бігали і перепитували один у одного — так це наш Березняк чи ні?» — розповідає колишня Голова Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко.
Зараз Євгенові Степановичу мало хто дав би 90: він підтягнутий i жваво веде розмову. Сам ювіляр зізнається, що не збирається полишати свою громадську діяльність. «У молодості, до служби в розвідці, у мене була погана пам'ять, але там я мав гідний вишкіл, так що навіть зараз пам'ятаю всю інформацію про німецького агента, у якого ненароком випало посвідчення і я мимохідь на нього поглянув», — хвалиться ювіляр.