Мовчи, глуха...

«Депутати, вашими рішеннями прикриваються хабарники», «Матковський, схаменись, всього не забереш», «Не забирайте кусок хліба у глухих» — транспарантами із цими та іншими, не менш дошкульними для міської влади гаслами зустрічали обранців громади, котрі наприкінці жовтня поспішали на чергову сесію Полтавської міськради, кілька десятків пікетувальників. Останні репрезентували працівників місцевого виробничого підприємства «Універсал» Українського товариства глухих та приватних підприємців, які торгують на єдиному в Полтаві книжковому ринку «Книжкове джерело», що належить згаданому підприємству.

Ці люди під стіни мерії прийшли не вперше. Аналогічне пікетування відбулося через кілька днів після того, як 18 вересня ц. р. на позачерговій сесії міськради депутати вирішили «перенести» ринок «Книжкове джерело» з «насидженого» місця по вул. Шевченка, 58–А на таку собі «цілину» по вул. Шевченка, 62 і водночас надати вивільнену ним площу приватному підприємству «Полтава–2008» для спорудження тут торговельного центру. При цьому очевидне географічне сусідство згаданих територій зовсім не «поріднювало» їх, навпаки — розводило ледь не на різні «полюси» за умовами для використання.

По книжку — на задвірки

Адже якщо сьогодні вхід на «Книжкове джерело» розташований безпосередньо на «лицевій» частині вулиці, що буквально «притулилася» до Центрального ринку, то після вимушеного переселення «книжники» опиняться на глибоких задвірках, серед малопривабливих тамтешніх «шанхаїв». Частину з них, згідно з рішенням міськради, має знести приватний інвестор — власник тієї земельної ділянки. Його ж зобов’язали звести там сучасні павільйони, де будуть створені незрівнянно кращі умови і для торговців книгами, і для покупців. А на «міській» землі, де «б’є» сьогодні «Книжкове джерело», замість непрезентабельних лотків із тентами повинен постати ошатний торговий центр, який прикрасить «лице» однієї з центральних вулиць міста. Тим паче, що «нова» ділянка на кілька соток просторіша за «стару».

Однак така райдужна перспектива зовсім не приваблює ринкових книготорговців. І без того добряче пошарпані потужними конкурентами, насамперед «спорідненими» супермаркетами та Інтернетом, а також безгрошів’ям потенційних покупців, вони одразу побачили у згаданих «благодіяннях» міської влади та наближених до неї «акул» полтавського бізнесу зовсім інші наміри.

— Насправді ми нікому не потрібні — всім потрібен лише ласий шматок землі під книжковим ринком, — говорить один із його «завсідників», приватний підприємець Юрій Запека. — Спочатку нас узагалі ганяли між базарними рядами, як зайців. А коли у 2001 році міська влада погоджувала розташування єдиного в Полтаві книжкового ринку, нас запевняли в постійності місця для нього. Тепер же чомусь ніхто не хоче зважати на те, що торгуємо саме книгами, а не, скажімо, «паленою» горілкою. Тож коли в переповненому крамницями, в тому числі й книжковими, торговому кварталі нас «заховають» у віддалені двори та ще й затулять будмайданчиком бозна–якого за ліком супермаркету, на нашому скромному бізнесі буде фактично поставлено хрест. Тим же загрожує й будь–яке переселення в павільйони та на землю приватника. Завтра він прийме «книжників», а післязавтра підвищить ціну оренди й візьме на наші місця грошовитіших торговців «вигіднішим» товаром.

Як підприємців без них «оженили»

Однак іще більше за сам факт прийняття міськрадою сумнівного рішення підприємців обурило твердження «батьків» міста про те, нібито «книжники» самі підписали собі той «вирок». Адже спочатку депутатів, а потім і журналістів мер Андрій Матковський переконував у тому, що «там було 12, а стане 15 соток площі. Після облаштування павільйонів та майданчика туди переведуть підприємців. До речі, вони на спеціальному зібранні самі дали на це згоду». Про те, що ніякої згоди не було, свідчить підписаний шістьма десятками книготорговців лист до міського голови, копію якого вони передали власкору «УМ» ще під час першого пікетування.

І розповіли про візит на їхній ринок 16 вересня ц. р. одного з клерків міськвиконкому, котрий справді говорив про «переселення» як про доконаний факт. Підтримки така шокуюча «пропозиція», звісно, не знайшла. Та, як з’ясувалося, нікого думка «завсідників» ринку й не цікавила! Бо того ж дня, 16 вересня, мер підписав розпорядження про скликання вже 18 вересня позачергової сесії міськради, до порядку денного якої включили обидва «ринкові» питання з готовими проектами рішень. При цьому про їхній розгляд на згаданій сесії ні підприємців–«книжників», ні власників ринку не повідомили. Про те, що їх «оженили» без них, вони дізналися зі ЗМІ.

Саме це й вивело обурених людей на перше, вересневе пікетування мерії. Ще без транспарантів, більш ніж спокійно вони хотіли передати своє звернення до міського голови йому особисто та пояснити реальну ситуацію довкола «Книжкового джерела». Однак ні того дня, ні протягом наступного місяця з мером їм зустрітися так і не вдалося. «Прохачів» щоразу відфутболювали до підлеглих пана Матковського, які самостійно нічого не вирішують. Скажімо, заступник мера Тамара Плужник лише «популярно» пояснила різницю між ними та майбутнім забудовником «їхнього» місця: «книжники» і глухі — «люди бідні», а забудовник — навпаки, тому й «хазяйнувати» там має саме він.

«Загарбники»... своєї землі

За таких обставин «книжники» та представники ВП «Універсал» змушені були вийти на «гучніше» пікетуваня 28 жовтня. І знову ж таки намагалися зустрітися з мером та «достукатися» до сумління депутатів на сесії. Однак міський голова «не помітив» повпредів пікетувальників у коридорі, а в сесійну залу засідань їх просто не пустили. Зате увечері, з випусків місцевих теленовин, вони дізналися про себе багато цікавого. Той же таки пан Матковський, спілкуючись із журналістами одразу після сесії, відкрив землякам очі на те, нібито «УТОГ збирало орендну плату з людей, грубо кажучи, за те, що люди розміщуються на цьому місці. Причому на комунальній землі. Тобто з повітря заробляли гроші». Мер фактично звинуватив керівництво підприємства глухих у привласненні грошей, які сплачують «книжники» за суборенду ринкової площі. А коли, мовляв, те ж керівництво «Універсалу» «відсторонили від корита», то його директор Борис Кирпа й організував цю «агресивну акцію» з пікетуванням. Саме на його «парафію» міський голова пообіцяв напустити правоохоронців, щоб вони, врешті–решт, розібралися, куди зникають ті гроші книготорговців... Ох, які нахаби, ці глухі зі своїми керівниками! Та просто корсари якісь: захопили чуже, тобто міську землю, та й «доять» із неї дивіденди для власних кишень.

Нахабнішої і цинічнішої брехні, яку вивергнув мер, важко навіть уявити. Але спочатку — трохи історії. Нагадаємо, що створене 75 років тому Українське товариство глухих є громадською організацією, покликаною допомагати інвалідам зі слуху в професійній, трудовій і соціальній реабілітації. Таких, як «Універсал» (попередня назва — Полтавське учбово–виробниче підприємство №2), у нього чотири десятки по всій Україні. Саме на них нелегко заробляють копійку для себе, своїх родин і водночас утверджуються як самодостатні громадяни обділені долею люди, котрі деінде працювати просто не можуть.

Звісно, для цього їм потрібен бодай мінімальний «життєвий простір». Щоб надати його, Полтавський міськвиконком постановою №31 від 4 лютого 1946 року закріпив за новоствореним підприємством глухих садиби №58 та №60 по вул. Шевченка. За умов, що першу з них воно освоїть негайно, а сусідню — по мірі переселення ним звідти мешканців. Виконуючи згадану постанову, УТОГ за власні кошти збудував на території садиби №58 адміністративно–виробничий корпус та допоміжні приміщення підприємства. Саме там ось уже кілька десятиліть працюють глухі інваліди не лише з обласного центру. Для створення їм належних санітарно–побутових умов Центральне правління УТОГу ще в 1984 році вирішило збудувати на садибі №60, тобто практично впритул до виробничого приміщення, побутовий корпус того ж таки «інвалідського» підприємства. Тож у грудні 1989 року з головного столичного офісу УТОГу полтавському підприємству перерахували 110 тисяч карбованців на відселення мешканців згаданої садиби та ще 200 тис. крб. — для розрахунків із трестом «Полтавпромбуд». Загалом же тим полтавцям, яких звідти відселяли, за рахунок Українського товариства глухих надали вісім квартир, половина з яких були трикімнатними. Але те вартісне житло — не єдиний внесок УТОГу в освоєння згаданої території. Його виробниче підприємство спочатку знесло там старі будівлі, потім перенесло звідти всі комунікації, вирило котлован і, зрештою, виконало повний цикл робіт з облаштування фундаменту побутового корпусу (ці роботи разом із проектуванням «потягли» на 122 тис. крб.). А коли додати до них ще й витрати на відселення мешканців, то загалом освоєння згаданої «цілини» обійшлося Українському товариству глухих в 432 тис. крб. у цінах початку 1991 року. Чи не це «повітря» мав на увазі мер, коли голослівно звинувачував керівництво підприємства глухих у безпідставності претензій на цю територію?

«Консервація» будівництва і... проблем інвалідів

Прикро, але надіям на швидке зведення побутового корпусу, будівництво якого почалося в бурхливому 1991 році, не судилося здійснитися. Бо ж саме тоді ще стрімкіше почала прогресувати інфляція. Вона змусила УТОГ у 1992 році законсервувати згадане будівництво згідно з усіма вимогами фахових норм. Водночас на роки «законсервувалися» й проблеми, пов’язані з відсутністю такого корпусу. Бо ж і зараз не має свого приміщення обласна організація УТОГу, яка налічує дві з половиною тисячі осіб, вона змушена «квартирувати» в гуртожитку підприємства. А значить, окрім хронічного дефіциту «санітарно–гігієнічних» площ, відсутні й належні умови для соціальної реабілітації інвалідів зі слуху.

Водночас неважко здогадатися, що на початку 90–х років минулого століття претендентів на їхню «законсервовану» територію знаходилося незрівнянно менше, ніж сьогодні. Тож не виникало тоді й потреби оформляти власність на ту земельну ділянку. Так, земля залишалася «міською», але якщо Українське товариство глухих як повноправний орендар «закопало» в неї майже півмільйона повноцінних радянських рублів, то, здавалося, ніхто й ніколи не посміє відбирати її у знедолених людей...

Зрештою, час спливав і вимагав подбати насамперед про те, щоб не «культивувати» там бур’яни. Саме для ефективного використання цієї невеличкої «п’яді» комунальної землі народилася ідея облаштувати на ній ринкові ряди, канонізована рішенням міськради від 28 липня 1999 року. Туди, звісно, за згоди мерії, й «поселили» у 2001 році «Книжкове джерело». До речі, приватну будівельну фірму, яка заасфальтувала цю територію і поставила на ній торгові лотки з навісами, а потім задля компенсації витрат «хазяйнувала» там досить тривалий термін, у 2006 році таки «виселили» звідти через суд. Його рішення, по суті, вкотре підтвердило легітимність перебування тут саме ВП «Універсал».

А оскільки термін оренди ним згаданої «міської» землі закінчувався у вересні 2008 року, то призначений минулого року на посаду директора підприємства Борис Кирпа одразу почав турбуватися як про збереження цього клаптика землі за УТОГом, так і про сучасне впорядкування території. На початку грудня 2007 року він звернувся до міського голови з проханням дати дозвіл на часткове перепрофілювання та часткову реконструкцію книжкового ринку «із заміною торговельного обладнання, встановленням торговельних кіосків для збереження робочих місць та покращення надходження ринкового збору до бюджету в повному обсязі». Вочевидь саме це звернення й відкрило чільникам міста очі на той ласий шматочок!

Принаймні відповіді підпорядкованих їм чиновників на згаданий та кілька інших подібних листів засвідчували: «інвалідське» підприємство «виштовхуватимуть» звідти, як кажуть, у хвіст і в гриву за будь–яку ціну. Спочатку під приводом виконання Правил забудови історичного центру міста, де, мовляв, можлива не реконструкція існуючого, а тільки нова «громадсько–ділова забудова». Добре, вирішують в «Універсалі» після консультацій із Центральним правлінням УТОГу, ми згодні й на таку забудову цієї ділянки, де вже законсервовано фундамент нашого побутового корпусу. Але в черговій відписці з міськвиконкому їм обіцяють лише «повернутися до розгляду даного питання після усунення недоліків з благоустрою даної території». Добре знаючи про те, що орендар землі, згідно з договором, не має права починати такого благоустрою без дозволу орендодавця, тобто тієї ж мерії. Остання ж такого дозволу, як бачимо, не надала навіть після минулорічного письмового звернення директора підприємства.

«Не чують» тільки глухих

Після того, як уже Центральне правління УТОГу 15 липня ц. р. направило міському голові Полтави листа з розлогим «історичним» обґрунтуванням права Товариства на згадану ділянку землі та попросило мерію надати її ВП «Універсал» у постійне користування разом із дозволом на опрацювання змінених відповідно до вимог часу передпроектних пропозицій стосовно будівництва того ж таки побутового корпусу, чільників мерії взагалі «заціпило». Відповідь на цю «чолобитну» за підписом першого заступника міського голови В. Герасименка надійшла більш ніж через чотири місяці. Тобто вже після того, як міська рада з подачі її чільників фактично... відібрала в підприємства глухих ту земельну ділянку із «заритим» у ній майном УТОГу без будь–яких відшкодувань і компенсацій.

— В обох рішеннях міськради враховані пропозиції бізнесмена–інвестора та приватного підприємства «Полтава–2008», — говорить директор ВП «Універсал» Борис Кирпа. — При цьому влада взагалі «не почула» тільки пропозицій Українського товариства глухих. Хоча саме наше Товариство, згідно з законом «Про оренду землі», має першочергове право і бажання впорядкувати цю територію. Зрештою, в жовтні на загальних зборах нашого трудового колективу люди з вадами слуху говорили й про інше: коли у мерії вважають, що вкрай необхідна нам нова споруда для Товариства глухих так псуватиме обличчя центру міста, то нехай та ж мерія разом із грошовитими інвесторами повернуть УТОГу оті вісім куплених ним ще за радянських часів для відселення полтавців квартир, відшкодують затрати на проектування побутового корпусу, будівництво фундаменту та його консервацію і, власне, кошти за наше майно. Погодитися ж на такий варіант, коли нас просто виганяють звідти, як бездомних псів, ми не можемо. Тим паче сьогодні доводиться рахувати кожну копійку. Ось буквально вчора з Харківського тракторного заводу повідомили про те, що не можуть розрахуватися з нами за одержану продукцію, бо практично зупиняють виробництво. А на «Універсалі» — 93 працівники, котрих мені, як керівнику, треба забезпечити роботою і , відповідно, зарплатою. Тож десь до 14 тисяч гривень місячної орендної плати від торговців із «Книжкового джерела» нам зовсім не зайві. Хоча частина з них іде на забезпечення цілодобової охорони, освітлення, прибирання ринку. Ще 10–11 тисяч гривень ринкового збору, як і належить, щомісяця перераховуємо до бюджету міста. Так що звинувачення нас у «нахлібництві» та розтринькуванні грошей міської громади, як кажуть, не за адресою.

— Не менш важливо й те, що підприємці–«книжники» сплачують ті кошти винятково через касу нашого підприємства і жодних претензій до нас із цього приводу не мають, — продовжує Борис Кирпа. — Як і стосовно створених на ринку умов праці. Про це вони самі написали у вересневому зверненні до міського голови, під яким стоять підписи 60–ти чоловік. А коли невдовзі після призначення на посаду керівника підприємства я дізнався про те, що тепер уже колишній директор ринку, котрий одержував у нас зарплату, міг «переставити» когось із торговців на краще місце за окрему «тіньову» платню, то одразу розпрощався з ним. Після цього він понаписував скарги у всі можливі інстанції. Тож уже півроку правоохоронці й контролери практично «не вилазять» із нашого підприємства. Прийдуть ще й за вказівкою мера? То й підуть із тим, з чим ішли їхні численні попередники, котрі не знаходили у нас порушень.

Клондайк за ціною неліквіда

Зрештою, коли навіть абстрагуватися від законних інтересів глухих інвалідів та «книжників», відповідь на запитання, що ж відстоює у затятому герці з ними полтавська мерія, виходить надто невтішною. «Батьки» міста справді піклуються про ошатність однієї з центральних вулиць? «А ви подивіться й на довжелезну вулицю Шевченка, і на ті, що прилягають до неї в районі Центрального ринку — там же суцільні розвалюхи , «гнидники» та «шанхаї», — говорили журналістам підприємці та інваліди зі слуху під час обох пікетувань мерії. — Чому ж за те страмовисько не беруться ні наша влада, ні наближені до неї інвестори? Невже на клаптику землі під «Книжковим джерелом» зійшовся клином білий світ?».

Вочевидь, не виграють від фактичного «стирання з лиця землі» єдиного в обласному центрі книжкового ринку і пересічні полтавці та мешканці довколишніх сіл. Бо ж заходять сюди зазвичай по дорозі на продовольчий та промтоварний ринки переважно ті, кому купувати художні книги, підручники чи зошити для дітей–школярів у розкішних супермаркетах просто не по кишені.

То, може, від того, що на місці замуленого «Книжкового джерела» виросте черговий супермаркет скоробагатьків, суттєво побільшає надходжень до міської скарб­ниці? Як кажуть, підставляйте, дядьку, кишені... Згідно з рішенням міськради, «ринкову» територію площею 0, 16 гектара для будівництва на ній торгового центру надають ПП «Полтава–2008» як своєрідну подяку за його «спонсорську пропозицію» виділити 110 тисяч гривень на ремонт котельні школи №8 та 40 тис. грн. — на придбання обладнання для другої міської лікарні. Отже, 16 соток «золотої» землі в «найцентровішому» місці Полтави коштує менше 30 тисяч доларів? А скільки б цей клондайк «потягнув» на земельному аукціоні, про обов’язковість яких у подібних випадках постійно наголошують лідери БЮТ, під чиїм «омофором» перебуває сьогодні міська влада Полтави?

Полтавський безмір

Подібні «земельно–майнові» запитання до мерії виникають ледь не щотижня. Про те, наскільки «специфічно» продала вона більш ніж півсотні гектарів розташованої майже у центрі міста землі, що раніше належала Міністерству оборони, «Україна молода» вже розповідала. Як і про рейдерські атаки міської влади на полтавських підприємців, які «завинили» перед нею лише в тому, що не захотіли давати хабарів або «мали нахабство» будуватися у найпрестижніших місцях обласного центру, які впали в око тамтешнім «хазяям життя».

А чого варта історія з «переселенням» державного підприємства спецзв’язку. Його двоповерхове історичне приміщення у самісінькій «пуповині» Полтави майже за кілька місяців позбавили статусу пам’ятки архітектури місцевого значення і на папері зробили «ветхим». Тільки для того, щоб одразу «розбомбити» у майже буквальному значенні цього слова і віддати за безцінь той ласий шматок землі особливо наближеній до родини «полтавського соцького» діячці. Під будівництво... «готелю для шведського короля». Король об’їхав Полтаву десятою дорогою — зате тут залишилася згадана «королева», розлючене обличчя якої земляки побачили під час недавнього захоплення ще одного «центрового» приміщення обласної дитячої бібліотеки, правомірність «перетікання» якого з комунальної власності до приватників і досі оскаржується в судах.

Адреси і об’єкти різні — почерк один. З більш ніж промовистою «каліграфією» класичного рейдерства: чим зухваліші й нахабніші дії, а «дах» вищий, тим більше шансів на успіх. Відбирати ж, як відомо, краще те, що «погано лежить». Тобто землю і майно державних підприємств, громадських організацій, дрібніших підприємців, які не мають ні грошей на «вагомі» хабарі, ні найвпливовіших захисників. Для маскування тих дій треба, звісно, напустити словесного туману стосовно виняткової турботи про благоустрій міста та залучення інвестицій. І водночас «розмазати» у «підручних» і пригодованих ЗМІ усіх «незгодних» із безміром тієї ж таки влади. Як це роблять зараз із керівництвом підприємства глухих. Словом, мовчи, глуха — менше гріха... Чи навпаки?

ДОСЬЄ «УМ»

* Зареєстрованих членів УТОГ(Українського товариства глухих) налічується близько 60 тисяч.

* До складу Українського товариства глухих входить Кримська автономно–республіканська та 24 обласних організації, 130 міських та районних осередків УТОГ.

* Товариству підпорядковано 40 виробничих підприємств. З них 20 спеціалізується на розробці та серійному виробництві швейних та трикотажно–галантерейних виробів, 11 — на виготовленні металевих та електротехнічних виробів, 8 — на виготовленні меблів.

* Загалом підприємства Українського товариства глухих випускають понад  400 найменувань продукції: від меблів та книжок — до кетчупу.