У собак вихідних немає

— Вони якось брали участь у програмі «Битва екстрасенсів», — розповідає професіонал–кінолог Ігор Заповітряний. — Тоді людину помістили в камеру, яку закопали під землю на глибину близько 2,5 метра. Трубку для дихання вивели вбік, до дерева, щоб не було чути. І ось на площі приблизно 40 на 40 метрів екстрасенси мали вказати, де знаходиться людина. Минула година пошуків — не знайшли. Один лише виявив місце схову, але сам зізнався, що не якимось надчуттям, а просто вирахувавши середню точку між телекамерами, що оточували майданчик для зйомок. А потім випустили наших собак. Буран вказав місце за дев’яносто секунд, Жива — за шістдесят.

— Не Жива, а Марджи Колор Сайт, — поправляє начальник єдиного в Україні кінологічного центру МНС Валерій Гомзар. Йому, схоже, подобається підкреслювати родовитість, навіть аристократичність своїх вихованців — чотирилапих співробітників центру.

Кондиціонер для чотирилапих

Вони приїхали до колишнього військового містечка поблизу Ромен у квітні минулого року. Тут стояли не нові споруди, за якими тягнеться поле. За рік на цьому місці з’явився тренувальний майданчик, якому можуть позаздрити багато кінологів. База вже отримала міжнародний сертифікат. Співробітники не без гордості кажуть: «Такого державного полігону немає більше не тільки в Україні, а й у СНД».

З не меншою гордістю показують і своїх вихованців. А ті, демонструючи вправи, не дуже охоче позують перед фотоапаратом. Ще б пак, — до слави багатьом із них не звикати. Бордерколлі Меджик Флейм Браво стала чемпіонкою України з екстер’єру, виграла на міжнародній виставці, отримавши титул кращого представника породи серед трьох тисяч собак. По суті, стала такою собі міс–бордерколлі — визнаною красунею. Німецька вівчарка Єрмак із Легендарного Форварда стала чемпіоном України з дресирування за програмою IPO: слідова робота, слухняність, захисна служба. Роменські кінологи недавно завоювали командну першість у змаганнях пошуково–рятувальних обслуг за міжнародною системою IRO — їхні вихованці стали першими серед тридцяти семи собак України. Буран виграв чемпіонат України...

Уже настав час, вважають тут, брати участь у чемпіонаті світу серед пошуково–рятувальних обслуг. І суть не в перемогах чи призах, — така участь дає можливість отримати міжнародне визнання. Воно, у свою чергу, дає право на участь у міжнародних рятувальних операціях, наприклад — за місією ООН. І, між іншим, винагороду за це отримує держава.

Штаб кінологічного центру розташований на території Роменського спеціального аварійно–рятувального загону МНС. Тут узимку опалюють вольєри, є запас сухих кормів, пральна машина — для чистоти, відеоплеєр — переглядати навчальні матеріали. «Все за європейськими стандартами, і умови створені вже відсотків на дев’яносто, — розповідає Валерій Гомзар. — Недавно отримали машину з кондиціонером. Це дуже добре. Бо невідомо, в яких умовах, у якій спекоті доведеться працювати собаці. Тепер ми за 15 хвилин готові виїхати: взяв собак, корм, воду... А сам кінолог готовий до роботи 24 години на добу».

За розповідями, їх робота триває справді без вихідних. «У собак же свят немає», — кажуть. А провідники повинні бути з ними.

Особлива каста — кінологи

Мабуть, «собачого» центру в Ромнах не з’явилося б, якби не добрий людський фанатизм. Ідеєю загорівся передусім командир загону Сергій Біляєв.

Пригадую перші всеукраїнські кінологічні змагання рятувальників у Ромнах, на яких випало бути. Їх організацією тоді найбільше завдячували саме Біляєву. Коли ж з’являється людина, запалена доброю думкою, навколо обов’язково згуртуються однодумці. Особливо ж, якщо це стосується кінологів якогось особливого клану тих, хто живе своєю справою, розуміє один одного з півслова, а ще — розуміється з чотирилапими партнерами на якомусь, здається, незвичайному енергетичному рівні. Так, до Ромен невдовзі приїхали з Києва теперішній начальник кінологічного центру Валерій Гомзар; піонер кінологічного руху, тренер збірної України з дресирування собак, радник президента кінологічної спілки України Ігор Заповітряний; кінолог–спортсмен Андрій Коломієць, кінолог Ірина Да­виденко; із Лисичанська — Юрій Ле­вицький; із Запоріжжя — Олексій Лебедєв... Імена співробітників центру переважно добре знайомі у своїх колах не лише в Україні. Це люди, за плечима яких роки й роки роботи, участь і перемоги на престижних змаганнях. Саме такі й мали створити центр, на базі якого навчатимуть інших. Бо ж за розвитком кінологічних рятувальних служб Україна не попереду всієї планети. «В Україні, — каже Валерій Гомзар, — 13 сертифікованих кінологічних обслуг. За міжнародними нормами щодо кількості населення їх має бути близько 600».

Добре, поки добре. Україна досі не вважала себе небезпечною зоною. Але лиха та катастрофи приходять не тоді, коли їх чекаєш. Цьогорічні паводки доводять: потреба рятувати виникає раптом. Утім, собаки потрібні не лише під час лиха. 2012 року, під час чемпіонату світу з футболу, вони можуть стати ефективними учасниками вирішення питань безпеки.

У сусідній Росії кінологічна служба була створена ще 1996 року. Це сталося після землетрусу на Сахаліні. Тоді уперше були застосовані пошукові собаки, які виявили під завалами більше 40 людей. Вже й через сім діб, коли вирішили припинити пошук, одна із собак визначила місцезнаходження постраждалого. Його врятували.

Там до створення кінологічної служби МНС підштовхнула трагедія. Україні пощастило: тут поштовхом до створення такої служби стали згадані вже всеукраїнські змагання. Ліпше бути готовими до біди, коли її немає, ніж неготовими, коли вона вже поруч. А поруч вона буває і сьогодні: хтось заблукав у лісі, стався техногенний завал... У Ромнах є й собака–міношукач, якого використовували у Новобогданівці.

«Найприкріше, — каже Ігор За­повіт­ряний, — коли до нас звертаються із запізненням. Пропала, скажімо, людина. На «нуль–два» можна звертатися через три доби. На «нуль–один» треба телефонувати зразу. Наші собаки навчені шукати. Але якщо нам повідомляють через тиждень...»

Коли трапляється лихо, першими йдуть кінологи: чи є хто живий? Собаки виявляють людину, на тому місці ставиться прапорець — для рятувальників, медиків. А собака іде на пошук далі. І знаходить у, здавалося б, неймовірних ситуаціях і умовах.

Суперпошуківці

Історія про участь Живи та Бурана у «Битві екстрасенсів» не повинна сприйматися як просто весела історія. Це — ілюстрація щодо реальних можливостей собак.

Уперше для пошуку людей їх використовували під час Другої світової війни, під час бомбардувань Великобританії. З 1954 року з’являються перші центри з підготовки пошуково–рятувальних собак — у США, Німеччині, Швейцарії. Саме швейцарські собаки показали себе в 1976 році після землетрусу в італійській Фріулі. Дванадцять собак виявили 42 живі людини і 510 загиблих. Через рік у Румунії собаки знайшли у завалах 15 постраждалих і 97 загиблих. У 1980 році французькі собаки в Алжирі врятували десятьох і виявили 500 мертвих...

Якось швейцарська гірничорятувальна служба провела експеримент: на площі десять тисяч квадратних метрів у сніг на глибину два метри було закопано «постраждалого». Дванадцять рятувальників із лавинними щупами шукали його чотири години. Собака знайшов за дванадцять хвилин.

Їх не може замінити жоден механізм. Адже собачий ніс здатний розрізнити запах, розчинений у повітрі в пропорції один до десяти мільйонів! Справді, ми недооцінюємо собак. Хоча часом усе ж оцінюємо. Після трагедії у Нью–Йорку, коли впали два хмарочоси торгового центру, німецькій вівчарці Догні, яка невтомно знаходила людей у завалах, поставили пам’ятник.

...На завал тренувального полігону під Ромнами собаки йдуть охоче. Тут обладнано десять «закладок» першого ступеня складності. У роменському центрі планують зробити 30 таких, у тому числі й на другому поверсі зруйнованої будівлі, що служить тренувальним майданчиком.

Лабрадор Жива, себто Марджи Колор Сайт, дещо по–жіночому кокетує, ніби грається, а не працює, а втім, з легкістю виконує поставлене завдання. Бордерколлі Меджик зосереджена й швидка, з відблискуючим рятувальним хрестом на вдягненому жилеті, також швидко знаходить «постраждалого».

До речі, про Меджик. Коли її привезли з Москви і вона ще не стала першою красунею, Сергій Біляєв, пригадують, був здивований аж до розчарування: віддати такі гроші за таку непоказну собачку?! Втім, саме ця порода здатна до надзвичайно інтенсивного пошуку. Вона швидко втомлюється, але першою виявляє максимально велику кількість постраждалих. Далі йдуть лабрадори — не такі швидкі, але більш витривалі. І вже до останнього працюють дисципліновані й сильні німецькі вівчарки.

Тут не буває випадкових собак. «У наших колах відомо, — кажуть кінологи, — коли і де хто з них має народити, і часто вже заздалегідь є черга купити потомство. Бо це — особливі собаки. Це той генофонд, який треба берегти».

«Генофонд» тим часом виконує свою роботу і вкладається в тіні старої яблуні — відпочити. Чи здатна Україна оцінити потрібність таких звичайних–незвичайних собак і поставити їх службу на справді міжнародний рівень? Бо чого не буває в житті... Можливо, колись і вас знайде собака — щоб урятувати.

ДО РЕЧІ

На 62 мільйони населення Франції припадає 420 кінологічних обслуг відділів пожежної охорони та 800 обслуг волонтерів.

У Швеції з населенням 9 мільйонів чоловік нараховується 88 кінологічних обслуг відділів пожежної охорони, 120 — у армійських підрозділах, 420 — волонтерів.

На 6,56 мільйона населення лише області Хессен у Німеччині припадає 36 кінологічних обслуг МНС, 30 — відділів пожежної охорони, 157 — волонтерів.

У Словенії з 2 мільйонами населення утримуються 60 кінологічних обслуг відділів пожежної охорони та 240 розрахунків волонтерів.

В Україні на 48 мільйонів населення є 13 сертифікованих кінологічних обслуг.