Народ вибором на користь Тимошенко на минулих виборах просто хотів застерегти Президента, щоб був обачнішим у виборі «любих друзів». Але це не означає, що народ не має права швидко зробити висновки зі свого вибору. На відміну від «любих друзів», «любі мої» вирішили, що їм таке застереження адресуватися не може і що кожен «мой» може на «друзя» не зважати. Тобто, з точки зору «любих моїв», та «кАоліційна угода», котру «любі друзі» називають «кОаліційною», була лише передвиборчим трюком, а відповідно, її можна не брати до уваги. Особливо коли «любі друзі» лопухнулися й без голосування всього пакета законів, котрі обіцяли одне одному прийняти перед виборами, взяли та й проголосували кадрове рішення — Тимошенко на Прем’єра. От і пустилися «любомоїти» собі в кайф. Та так останнім часом «долюбомоїлися», що «любі друзі» й прифігіти не встигли від власної вторинності, як Прем’єрка понапризначала в міністерства комуністів: однофамільця Тимошенка — на Держліс, а Мармазова на зам–Луценка. Але це вже в далекому минулому в порівнянні з сьогоднішніми етико–моралістичними фінтами леді Ю. >>