Сім днів для Бога й актуального мистецтва

Скільки організаторів, стільки й думок

Сказати, що більшість львів’ян недоїдали–недопивали, аби тільки стати свідками Тижня актуального мистецтва «7» — збрехати. Насправді це дійство, яке стартувало 14 вересня у Львові й триватиме аж до 21 числа — попри те, що не має наразі аналогів у мистецькому житті України — не заполонило свідомості пересічного українця. І навіть непересічного: чимало акцій пройшли повз увагу і загалу, і митців.

Чому Львів зреагував доволі пасивно на подію, що — претендуючи стати щорічною — зробила першу спробу зібрати на одній території і в один час художників, які творять у просторі актуального мистецтва (а їх, до речі, маємо не так і багато) — загадка. Ключ до неї варто шукати не лише в поінформованості чи непоінформованості загалу, не тільки у внутрішніх запитах обивателя чи у вивищенні чийогось творчого «его» над іншими. Цей ключ вочевидь захований значно глибше, і вже не обійтись без заглиблення: а як же розуміють актуальне мистецтво?

Вісім львів’ян–засновників Інституту актуального мистецтва (який і організував Тиждень «7» за допомогою кількох структур–однодумців) мають доволі різні візії, про що йдеться. Скажімо, Олесь Дзиндра (художник, засновник Музею ідей) вважає, що йдеться про діалог індивідуальностей, дію, гру, якою, зрештою, є і життя. Куратор галереї «Дзига», художник, який одним із перших впроваджував мистецтво перформенсу в Україні, Влод Кауфман стверджує, що, на жаль, це поки що «мистецтво для мистецтва», світ, про який люди знають, але його не усвідомлюють, щось індивідуальне чи навіть інтимне, яке стороннім важко осягнути. Завідувач відділом європейського мистецтва XIX—XX століть Львівської галереї мистецтв, мистецтвознавець Віта Сусак каже, що це — експеримент, пошук, мінливість, спроба фіксувати свій час і свою актуальність. А інший мистецтвознавець Богдан Шумилович вважає, що актуальне мистецтво — це культурна практика, яка використовує актуальні техніки та технології, теми і проблеми, актуальні пошуки, дискусії й актуальне розуміння мистецтва, простору, часу, репрезентації, форми тощо.

Інакше кажучи, кожен тлумачить по–своєму. Хоча є і спільне — бажання (яке попередньо уже вилилось у проекти «Холод», «Арт–Депо» та «Декларація Порожнечі») витворити простір для пошуку, творення та генерування новітніх тенденцій у мистецтві та їх трансляції до українського глядача. Перформенси, інсталяції, нові медійні мистецтва, експериментальна електронна музика, кінопокази, лекції, дискусії та майстер–класи (понад 70 проектів від близько ста митців, у тому числі й з–за кордону — Польщі, Литви, Франції, Чехії, Швейцарії та інших держав) у підсумку показують, де ми перебуваємо й куди йдемо. Зрештою, дають можливість зустрітися людям зі схожими інтересами, які існують у різних мистецьких площинах.

У Маквовому «Саду»

Гучний тон Тижню задала виставка графіки «Сад» одного з найуспішніших харківських митців Павла Макова в«Дзизі», з якої й почалось усе дійство. Намагаючись за допомогою творчості пояснити самому собі, що є життя і він сам у ньому, та усвідомлюючи, що всі спроби такого ґатунку — приречені, Павло Маков утім не відмовляє собі в них — бо в цьому і є, на його погляд, сенс життя кожної людини.

Доречно вписались у задану організаторами тему «Потенція порожнечі» (яку, з одного боку, засновники Інституту вбачають у тому, що було і зникло, а з іншого — у великому просторі для творчості) також харизматичні Олег Тістол та Микола Маценко, чий спільний проект «Музей» у просторі Муніципального театру, де по нинішній день збережено чимало рудиментів ще радянської епохи, виглядав максимально органічним і водночас дуже живим, іронічним та «стьобовим».

Серед запропонованих у рамках Тижня імен — Влод Кауфман, Гліб Вишеславський, Василь Бажай, Анатолій Федірко, всесвітньо знані класики–перформенсисти із Польщі Збігнєв Варпеховскі, Ян Свіджінскі та Януш Балдига й інші. Хоча говорити, що геть усе, з чого укладається Тиждень, супернове та оригінальне — хибно. Були й слабкі з креативної точки зору проекти, і відверті проколи. Так, напевно, і має бути, коли йдеться про природній відбір та обмін можливостями — кожен себе вартує. Апелюючи не стільки до розуму, скільки до інтуїції глядачів, художники в ці дні разом витворюють особливу територію — інтерактивну, яка, в кінцевому підсумку, пропонує роззирнутися довкола більш відкрито і з нових ракурсів. А це — звабливо.

Варте уваги, що Тиждень триває в кількох творчих напрямах — перформенсу (до речі, у розмаїтті поколінь та напрямків це мистецтво України, Польщі, Литви та Білорусі презентується разом уперше в нашій державі), цифрової, електронної та медійної культури («Медіа–Депо»), авторських проектів, об’єднаних темою «Потенція порожнечі», та окремих дійств, серед яких Фестиваль експериментальної електронної музики «Перший Львівський Рейв» за участі легендарного засновника intelligent drum–n–bass LTJ Bukem з Британії, святкування 15–річчя Мистецького об’єднання «Дзиґа» тощо.

Тиждень, який багато хто сприймає як химерну гру дорослих людей, сягнув своєї мети — зактуалізував культурне життя міста, дозволив усім нестандартним митцям зустрітись і поглянути, а де вони в актуальному мистецтві світу. А відтак, попри зовнішню карнавальність, цей Тиждень насправді став явищем дуже серйозним і навіть фундаментальним. Тобто значно вагомішим для розвитку культури та мистецтва, ніж могло видатися спочатку...