ЛІДЕРИ ЛІТА: НОМІНАЦІЯ «ХРЕСТОМАТІЯ»
Княжий PR
Історик Омелян Пріцак, почесний доктор Гарварду, Оксфорду, Болоньї та Сорбони, здійснив реконструкцію середньовічної геополітики на Русі, й картина давніх політінтриг вийшла не менш соковитою та шокуючою, аніж, скажімо, у сучасних конспірологічних дослідженнях на кшталт «Великої шахівниці» Збіґнєва Бжезінського.
Монтре: реалізована мрія про Нью–Васюки
Уявіть собі таку картину. Восьма ранку, ви прогулюєтеся набережною, вздовж якої, немов вартові, вишикувалися акуратненькі пальми. З одного боку об кам’янисте узбережжя ніжно хлюпоче прозора, смарагдового кольору водичка, а з іншого — за чудовими клумбами видніються ряди розкішних приватних вілл, палаццо та готелів. Повітря таке чисте, що легені сприймають його як нектар. Бульвар ще порожній, зустрічаються хіба що окремі любителі вранішніх пробіжок. За годину тут з’являться молоді мами з колясками. А надвечір бульвар заповниться шукачами нічних розваг, бо ця місцина також має що запропонувати їм. І мова не про якийсь розкішний середземноморський курорт, а про містечко Монтре на північно–східному березі Женевського озера, так званій Швейцарській Рів’єрі. За населенням (23 тисячі мешканців) воно менше за більшість українських райцентрів, але культурною славою може позмагатися з французьким Канном, а розкішшю — з Монако.
Із «Макдональдзу» у «храм мистецтва»
«Що це за чорне полотно? Майже квадрат Малевича, але підписано, що хтось «Спить», — каже дівчина, розглядаючи картину Артема Волокітіна у «Я Галереї». — Це намальовано рентгенівський знімок немовляти в утробі матері, от воно собі й спить, — не погоджується її приятелька. — Дурненька, придивись уважніше, в утробі дитинка в ліжечку, накрита ковдрою, від солодких снів не усміхається». Водночас на вулиці біля великого вікна арт–центру «Я Галерея» стоїть жінка з дитинкою на руках, а біля неї усміхнений чоловік махає рукою дівчатам. «Можете оцінити модель. Це з вами вітається автор картини. Він на відкриття проекту мікс–музею «Суміш» приніс свого дворічного сина, про якого ви щойно сперечалися», — пояснює дівчина, яка поряд зі мною розглядала старовинних дерев’яних янголів кінця ХІХ століття із Західної України.