(AFP.)
Невизнана світом самопроголошена Придністровська Молдовська республіка залишається не вельми зручною сусідкою на нашому південному кордоні. Позиція ПМР, очолюваної з 1990 року Ігорем Смирновим, лишається незмінною: вона вважає себе окремою країною. Позиція Молдови теж незмінна: це наша територія, і найбільше, що ми можемо дати, — широку автономію ПМР у складі Молдови. Так чи інак, але через сепаратистську республіку ми транспортуємо вантажі, пропускаємо транзит, виловлюємо контрабанду. Про ситуацію на кордоні та про «самопочуття» Придністров’я в ексклюзивному інтерв’ю «УМ» розповідає сама людина, яка створила прецедент, дивну державу в державі, — президент самопроголошеної ПМР Ігор Смирнов.
— Ігоре Миколайовичу, Україна та Молдова ведуть переговори про демаркацію кордону на придністровській ділянці. Яка позиція Придністров’я щодо цього?
— Проведення демаркаційних робіт на кордоні Придністровської Молдовської республіки та України не може здійснюватися спільною українсько–молдовською комісією, бо Молдова ніякого стосунку до цієї ділянки кордону не має. Нагадаю, що наша республіка як держава де–факто існує вже 18 років. І волею народу, закріпленою в Конституції ПМР, підтвердженою результатами низки референдумів, останній з яких відбувся 17 вересня 2006 року, визначено, що ПМР є незалежною суверенною державою. (Результати цього референдуму, як і всіх попередніх, не визнала жодна країна світу. — Ред). Отож участь представників Молдови в демаркації зазначеної вами ділянки кордону — це автоматичне визнання того, що ПМР є складовою частиною Молдови. А це суперечить Конституції ПМР і йде врозріз із волевиявленням народу Придністров’я.
Ми висловлюємо готовність до спільної роботи на паритетних умовах щодо оформлення державного кордону між ПМР та Україною. Якщо Україна не прийме такої пропозиції, то Придністровська Молдовська республіка у зв’язку з об’єктивною необхідністю визначення своєї просторової межі розгляне питання про проведення робіт із визначення кордону між ПМР й Україною в односторонньому порядку.
— Кишинів пропонує ПМР возз’єднатися з Молдовою на правах широкої автономії. Є думки, що Москва не проти такого розвитку подій. Який інтерес Кремля в цьому? І взагалі, що сьогодні відбувається в молдовсько–придністровському діалозі?
— Підпорядкувати Придністров’я на правах автономії — це мета Кишинева, яку він не приховує і постійно декларує. Вони розраховують, що Москва допоможе пану Вороніну в цьому в обмін на його загравання з Кремлем. Але позиція російського керівництва послідовна і незмінна: остаточне вирішення конфлікту може бути знайдено лише за згодою обох сторін — Молдови і Придністров’я. Таку ж політику ми спостерігаємо і в переговорному процесі: попри різноманітні чутки, інспіровані Кишиневом, Москва не представила і не нав’язує якогось свого політичного проекту врегулювання. Росія лише активно сприяє поновленню контактів.
Наша ж позиція відома: маємо намір домовитися з Молдовою про встановлення добросусідських відносин між двома державами. При цьому ми з розумінням ставимося до підходу Москви, яка заявляє про відданість принципу територіальної цілісності Молдови. Без згоди Кишинева у Москві поки що не мають наміру визнавати незалежність ПМР і наполягають на прямих домовленостях двох сторін. Але ми не робимо з такого підходу трагедії.
Стосовно Росії. Для неї важливо захистити права своїх співвітчизників, які мешкають у Придністров’ї, і забезпечити їхню безпеку. Час показав: забезпечення прав придністровців у рамках унітарної Молдови не уявляється можливим. Крім того, у Росії тут серйозні економічні й геополітичні інтереси. Тому я переконаний: Москва захищатиме їх усіма доступними засобами.
— На кордоні з Україною, в селі Колбасна, досі зберігається велика кількість боєприпасів колишньої 14–ї російської армії. Вони складають потенційну загрозу і людям, і довкіллю. Як, на ваш погляд, можна остаточно вирішити цю проблему?
— За останні роки в Колбасній побувало чимало різних інспекцій — екологічних, технічних, військових, включно з делегаціями Радбезів України та Росії у лютому 2006 року. Їхній спільний висновок: тієї загрози, якою любить лякати світову спільноту Кишинів, не існує. Військові склади перебувають у подвійному кільці охорони.
Так, ми неодноразово заявляли, що стільки озброєнь Придністров’ю не потрібно. Процес їх вивезення — проблема Тирасполя і Москви, і ми вели досить інтенсивні переговори. Однак втручання у цю справу Кишинева, який зажадав, щоб з ним поділилися російською грошовою компенсацією, призвело до того, що вивезення арсеналів було заморожено.
— Між Молдовою і Придністров’ям ось уже кілька років триває «холодна залізнична війна». Колись єдина Молдавська залізниця розділена навпіл, на два підприємства — Молдовську залізницю й Придністровську. Який вихід ви бачите з цієї ситуації?
— Ви знаєте, як це почалося. Наприкінці липня 2004 року уряд Молдови постановив, що придністровські економічні агенти мусять зареєструватися у митних органах Молдови. Це означало, що вони мусять сплачувати до бюджету Молдови. У такий спосіб Кишинів хотів задушити нас економічно. У рамках цієї постанови було передбачено закрити станції Тирасполь, Бендери, Рибниця для завантаження вантажів тих придністровських підприємців, які не зареєструються в Молдові. У таких умовах у нас не було іншого виходу, як узятися за створення власної Придністровської залізниці. У березні 2006 року Кишинів із метою змусити наших зареєструватися в Молдові запровадив так звані нові митні правила на придністровському кордоні. Й Україна підтримала це — уряд тоді Єханурова заборонив пропускати вантажі, які не мають митного забезпечення Молдови. Інакше як економічною блокадою це не можна було назвати. Відтоді рух вантажів придністровських економічних агентів, власне, так само, як і молдовських, через територію ПМР припинився.
Ми неодноразово пропонували вирішити цю ситуацію. Але керівництво Молдови не погоджується, пред’являючи претензії на власність Придністровської залізниці. Вони заявляють, що це власність Молдови. Для нас же очевидно, що це придністровська власність, яка залишилася нам після розпаду СРСР. Сьогодні «Придністровська залізниця» — це нормальний господарюючий об’єкт, який справно сплачує податки до бюджету республіки.
Під тиском ОБСЄ навесні нинішнього року відбулося кілька зустрічей робочих груп із цього питання, проте жодного прогресу досягнуто не було. Вихід із ситуації ми вбачаємо лише в тому, щоб Молдова визнала Придністровську залізницю як самостійний господарюючий об’єкт. Проте, знаючи позицію Кишинева, у найближчій перспективі ми очікуємо, швидше за все, на новий виток «холодної залізничної війни».
— Ви знаєте, що через це зазнає проблем залізнична станція в українському Могилеві–Подільському. Іноді потяги змушені простоювати на колії ледь не від Жмеринки до Могилева–Подільського. Нам, слід розуміти, варто знати, що такі проблеми існуватимуть і надалі?
— Гарантувати, що таких проблем надалі не буде, ми не можемо — не від нас це залежить. Навпаки, є побоювання, що Мирон Гагауз, керівник Молдовської залізниці, може знову спробувати перевести транзит вантажів в обхід Придністров’я — через Могилів–Подільський. Річ у тім, що зараз Придністровська залізниця готується будувати ділянку в 1,4 км для зручності транспортування вантажів зі станції Левада. Керівництво Молдовської залізниці не пропустить нагоди заявити, що вони не контролюють придністровську ділянку дороги, тож не можуть забезпечити безпеку руху на ній. І під цим приводом знову заблокують транзит через ПМР. Утім суть подібних заяв полягає в тому, що Молдові вигідно перевести транспортні потоки на північ. Адже шлях через Придністров’я, південною гілкою залізниці, складає 288 км, а через ваш Могилів–Подільський і північ Молдови — 622 км, відповідно, й оплата за транзит вантажів більша.
Навесні–влітку 2006 року склалася саме така ситуація, і Молдовська залізниця отримувала високі прибутки. Причому її керівництво в обмін на підтримку блокади ПМР Україною обіцяло Києву знизити плату за транзит своєю територією. Однак невдовзі Мирон Гагауз відмовився від цієї обіцянки. Як наслідок — «Укрзалізниця» в той період зазнала колосальних втрат, до мільйона гривень щодня. Сподіваємося, що цього разу Україна не дозволить повторитися такій ситуації.
— У пресі було чимало публікацій щодо придністровської контрабанди. Ось уже кілька років придністровську ділянку кордону контролює спеціальна міжнародна комісія. За цей період ПМР отримувала від комісії якісь особливі зауваження?
— Місія Європейського Союзу працює на кордоні з 30 листопада 2005 року. Інформація влади Молдови про начебто масштабну контрабанду зброї та наркотиків через Придністров’я якраз і спричинила до її створення. Уже перші доповідні місії ЄС напочатку 2006 року розвіяли міфи про придністровську контрабанду.
Під час моніторингу були відзначені окремі випадки контрабанди продуктів харчування і наркотиків. За словами голови місії ЄС Ференца Банфі, безпосередньо через ПМР було зафіксовано випадки контрабанди курячого м’яса. З жовтня 2005 року по березень 2006–го з ПМР транзитом через Україну було вивезено 40 тисяч тонн курятини. Боролися з такою контрабандою дуже ефективно: вирили траншею вздовж Кучурганського лиману, розмістили там спеціальну техніку, сучасні катери й аероботи... Загалом же після півтора року роботи місії ЄС, тобто станом на весну 2007 року, на молдовсько–українському та молдовсько–придністровському кордонах у «чорний список» конфіскованої контрабандної продукції потрапило 40 тонн м’яса, 17 тонн помідорів, 26 тисяч пляшок алкоголю, 11 кг марихуани. Ці показники навряд чи відрізняються від найбільш благополучних країн СНД чи й Європи.
67–річний Ігор Смирнов — «вічний» президент невизнаної світом Придністровської Молдовської республіки, з моменту проголошення її незалежною у 1990 році.
Етнічний росіянин, він народився у Петропавловську–Камчатському. Закінчив ремісниче училище, працював на Златоустовському металургійному заводі. З 1959–го — в Україні, підіймається кар’єрними сходинками на заводі електромашинобудування в Новій Каховці. У 1987 році призначений директором тираспольського заводу «Електромаш».
У 1989 році в Придністров’ї почалися страйки, які впродовж року мимоволі набули політичного характеру. Смирнов стає очільником Об’єднаної ради трудових колективів — страйккому тираспольських підприємств. Відтак набуває досвіду політика й обирається головою міськради Тирасполя.
Саме Смирнов, людина лівої ідеології, стає одним з активних рушіїв ідеї про незалежність Наддністрянщини від Молдови. Сепаратистський рух посилюється у 1991–му, після розпаду СРСР. А в 1992 році, коли Молдова не згодилася з рішенням про відокремлення Придністров’я, починаються молдовсько–придністровські збройні сутички, і Смирнов очолює армію ПМР. Відомо, що у 1991 році він пропонував тодішньому керівнику України Леонідові Кравчуку приєднати Придністров’я, етнічний склад якого на 70 відсотків складають українці, до України.
Обирався президентом переважною більшістю голосів тричі — у 1991, 1996, 2001 роках.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
