«Грав не на сопілці, а на флейті доби»

«Чи не запізно ця книжка побачила світ?» — риторично запитував себе автор на презентації у Національній філармонії України. Адже пам’ятну дату Григорія Сковороди Україна відзначала у грудні минулого року. Однак як людина, яка досліджує творчий і життєвий шлях народного філософа з 18 років, Валерій Шевчук стверджує: Григорій Саво­вич сам не знав, коли він народився. В одному з листів філософ писав: «Мені 49 чи 50 років». Чи дивно це? Для нас, сьогоденних, таки незвично, але за часів Сковороди не прийнято було фіксувати такі дати. Немає значення, коли ти з’явився на світ, набагато важливіше, який слід залишиш після себе. Он і Дмитро Туптало — великий книжник — не знав, у якому році народився. Таким чином, каже письменник, ця книга не запізніла, а вийшла вчасно, та й великої біди немає, якщо ми святкуватимемо ювілей Сковороди два роки. Це дасть нам можливість пізнати і головне — глибше зрозуміти його.

Бо що ми насправді знаємо про цю видатну постать? Валерій Шевчук, який ґрунтовно «перекопав» сковородинську тему, стверджує, що надумано й нафантазовано навколо видатної особистості чимало. У Павла Тичини є поема­симфонія про Сковороду. «Критики любили повторювати, що то дивовижний твір, — каже Шевчук. — Але я можу зробити висновок, що Павло Григорович ніколи не читав цього філософа. У нього в творі постає образ простачка — старця, який блукав дорогами, грав на сопілочці. Коли ж ми заглибимося в його постать, то зрозуміємо, що цей «простачок» грав не на сопілці, а на флейті доби. Мав чин уставлення — міг керувати половиною царського хору, його ерудиція безмежна».

Книга, яка вийшла за підтримки Президентського благодійного фонду Леоніда Кучми «Україна» в київському видавництві «Пульсари», має два розділи. Перший — «Під дахом світу і без нього» — присвячений життєвому шляху Сковороди, другий — «Світло світу» — розглядає аспекти морального вчення філософа. «Не скажу, що книжка легко читається, — визнає директор видавництва Лариса Копань, яка, власне, і підказала Валерію Шевчуку ідею видання. — Хоча вона надзвичайно цікава, змушує пильніше подивитися на те джерело, з якого черпаємо сили. Перед нами постає образ Сковороди — не самітника, а соціально адаптованої людини, якою він, власне, і був».

Презентацію супроводжувало фольклорноетнографічне дійство «Де злагода в сімействі є». Художній керівник Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки, який брав участь у святі, Анатолій Авдієвський захоплений творчістю філософа. Постать Сковороди, на його думку, асоціюється з народною творчістю, з філософією, мудрістю, що переливається з покоління в покоління. Його канти, псалми дуже наближені до української народної пісні. «Це суто народний філософ, його любив народ. «Наталка Полтавка» Котляревського просякнута його афоризмами, мудрістю, правду кажучи, всі музичні народні спектаклі з українського побуту без Сковороди не могли відбуватись, — вважає пан Анатолій. — На жаль, наші засоби масової інформації не так рясно популяризують і нашу історію, і творчість філософів, особливо минувшини. Я переконаний: прийде час, і ми будемо наслідувати англійців, німців, французів, які знають свій родовід до 15 коліна».

Визначальною подією назвав вихід книжки голова Українського фонду культури Борис Олійник. У розмові з кореспондентом «УМ» Борис Ілліч зазначив — характерна риса Валерія Шевчука, що він дуже чесний як науковець. «Валерій Олександрович працює з фактами коректно, акуратно, він до педантизму точний, — сказав відомий поет. — І в цій книзі він багато лакун зняв, тому поновому засвітився образ Сковороди, оскільки Григорій Савович усе­таки в нас стереотипний був — «мандрівний філософ» і так далі, а чоловік знав кілька мов. Точка зору його на цей світ, безумовно, дуже збігається з буддизмом. Що цікаво — він вірив у бога без церкви, бо вважав, що то вже комерція. Сковорода сьогодні як ніколи екстраполюється на нинішню ситуацію. Особливо його термін про «сродствєнность» — берись за те, що ти вмієш. Подивіться, що нині коїться в нашій політиці! Я думаю, що декому у наших верхах таки треба перечитати Сковороду».