29 травня російськомовні сайти України зарясніли месиджами про те, що ФСБ Росії розсекретила документи НКВС про діяльність українських націоналістів і про їхні відносини з фашистами. Справді, того дня на сайті Міністерства закордонних справ РФ у рубриці «Архівна служба» з’явився текст «Діяльність ОУН–УПА». Він, як пояснювалося, «підготовлений на базі нових розсекречених документів Центрального архіву ФСБ Росії». Дивно, по–перше, що цей текст вигулькнув на сайті саме МЗС. По–друге, не відомо, хто бачив «старі розсекречені документи» — адже Росія хвацько взялася за «архівну справу» щойно після 27 травня, коли Служба безпеки України презентувала документальну виставку «Українська повстанська армія: історія нескорених». А по–третє, дивним є сам текст, якому передує шокуюче пояснення: «Графіка написання передана без змін», адже 50–сторінковий текст набраний на комп’ютері. До нього додано 10 неякісних фотокопій перших сторінок документів, на які посилаються автори тексту. Ці «дані» базуються переважно на донесеннях стукачів і агентів НКВС. Є також уривки з величезного протоколу допиту Івана Кутівця, здійсненого у лютому 1944 року. Хоча сприймати такі протоколи як «джерело достовірної інформації» можуть хіба що майстри, які свого часу «вибивали» такі зізнання в ході катувань у підвалах НКВС. «Створення УПА ніякою мірою не було небезпечним для німців, бо УПА керував провідний провід, що складався з агентів гестапо і такі ж гестапівці створювали і керували УПА», — цю цитату з протоколу допиту Кутівця вміщує більшість російський сайтів.
«Росія постійно «доганяє», — прокоментував «гру з архівами» голова київського «Меморіалу» Роман Куцик. — Вона мовчала про Голодомор, поки світ не почав визнавати його геноцидом. Тоді вже Росія почала заперечувати, а потім наполягати, що «голодували і в Росії, і в Казахстані». Так само, коли почали піднімати тему УПА, нею зацікавилася і Москва».
Роман Куцик упродовж багатьох років працює в архівах. Не раз траплялися йому аркуші, які ніби й архівні, але довіряти їм не варто. Найяскравіший приклад — це «документ» із Державного історичного архіву України, на який послався Гарвардський журнал. «Йшлося про біографію Ярослава Стецька, яку він нібито власноруч написав, — розповідає пан Роман. — Там нібито Стецько недобре висловлювався про євреїв. Коли ми в архіві взяли той документ, у ньому виявилося багато русизмів. Але ж у мові Ярослава Стецька, який майже не знав російської, могли б зустрічатися, швидше, полонізми. Отже, це фальшивка. З записів архівної установи було видно, хто користувався цим документом, — це були прізвища партійних працівників».