Благими помислами — дорога за ґрати?

Схоже, Інна до останнього не розуміла, що вчинила злочин. Утім від міліції почала переховуватися відразу, як дізналася, що право­охо­ронці її шукають. Каже: «Було дуже шкода дитини».

Знайомство матері та викрадачки її дитини відбулося у Києві й тривало, судячи зі слів затриманої, менше доби. За цей час Інна побачила неідеальне помешкання 26–річної киянки; її нетверезий спосіб життя; співмешканця, який любить «приголубити» подругу кулаками... Як ніби повідала горе–мама, її позбавили батьківських прав щодо двох старших дітей. Тепер має маленьку Кіру.

«Пізно ввечері ми пішли на Шулявку, мала була з нами. Мати сунула немовля мені в руки, а сама пішла на трасу — «працювати». Я спочатку сиділа в барі, але там було дуже гамірно, і я вийшла з дівчинкою на вулицю. Стояла кілька годин, чекала. Уже й друга година ночі, і третя. Мені стало шкода дитини, і я пішла разом із нею до своїх знайомих. Переночувала у них, а потім поїхала до мами, у Суми», — розповідає Інна.

«Мамі вона сказала, що привезена дитина — її, — розповідає «УМ» співробітник служби гро­мадських зв’язків облас­ної міліції Сумщини Галина Кожедубова. — Наступного дня навіть пішла з дівчинкою до лікарні, але жодних документів на дитину не було, тож, зрозуміло, їх не прийняли».

Тим часом справжня матір у Києві звернулася до Шевченківського райуправління міліції і заявила про зникнення дитини. Після відповідних з’ясувань правоохоронці встановили особу викрадачки та постійне місце її проживання — Суми. І поки Інна була у лікарні, оперативники вже навідалися до неї додому. Дізнавшись про це від матері, Інна втекла.

«За чотири дні пошуку нами були перевірені всі адреси, де могла з’явитися розшукувана жінка, — каже начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей Зарічного відділу міліції міста Суми Юрій Безуглий. — Вона ніде не ночувала більше однієї ночі. Ми запізнювалися буквально на півгодини: приходили у встановлений будинок, а нам повідомляли, що Інна разом із немовлям виїхала кілька хвилин тому. Нарешті надійшла інформація, що підозрілу жінку з дитиною бачили у селі Глибне Краснопільського району...»

Коли розшукуваних знайшли, виявилося, що Інна привезла дитину в місце, навряд чи краще за рідну домівку, від якої нібито рятувала дівчинку. Будинок нагадував кубло для п’яниць, які, до того ж, поводилися досить агресивно. Єдиною адекватною серед них виглядала сама Інна. Та ще, звісно, мала — дитя спало.

При затриманні викрадачка поводилася спокійно. А вже в кабінеті слідчого дала волю сльозам. І розповідаючи про свою епопею, все не залишала думки: куди звернутися, аби дитину віддали їй? Ключовими в розповіді Інни були, найшвидше, досить традиційні жіночі слова: «Як побачила цю дівчинку, її п’яну маму, відразу подумала: ну чому мені Бог дітей не дає, а такій — дав?»

Особисте життя в жінки не склалося. Їй — тридцять п’ять, позаду — невдалий шлюб. Загорівшись ідеєю забрати дитину собі, Інна планувала заробити грошей і купити фальшиве свідоцтво про народження: «Я зробила б усе, щоб Кіра не бідувала. Вона така спокійна дівчинка, з нею не було ніяких турбот!»

Маля відразу передали лікарям, які спостерігатимуть за ним певний час. Утім при первинному огляді жодних патологій не виявили і стан дитини визнали цілком задовільним.

Зауважимо: київська мама, звернувшись до міліції, певною мірою підтвердила слова Інни. Зізналася, що серед ночі в барі віддала дитя малознайомій особі, а коли повернулася, вже їх не знайшла. Тобто жінка справді заслуговує уваги щодо своєї спроможності виховувати дитину. Втім вирішувати це мала не Інна. Вона зараз під вартою і має турбуватися, швидше, про свою долю.