Міра антиукраїнськості — один «табачник»

20.05.2008

Коли починався телепроект «Великі українці», здавалося, що свиняче вухо політизації омине площину душі. Адже для більшості україномислячих людей великий українець — той, хто потверджує в тобі самому твій душевний вибір — усвідомлену, а не емоційну ідентичність. Усе це виглядало як шляхетний намір — ну, принаймні, зіграти в якесь там буріме. Тільки на виході виявилося, що запросили нас грати в наперстки. Навіть на роль головного «наперсточника» викликався Дмитро Табачник. Знаючи його невтоленно–суперечливу натуру, можна було не сумніватися, що проект і завершиться якимось шахрайством.

Як відомо, основна глядацька аудиторія каналу «Інтер» — схід і південь України. І очевидно, що соціологічний наслідок першого туру проекту дещо спантеличив продюсерів і що більше — політичних сателітів каналу. Табачник тут віднайшовся якнайкраще. Адже за всіма побічними ознаками сумніву не виникало — мали б увійти в суперечність дві моделі української ідентичності: модель ідентифікації душі — Тарас Шевченко — та ідентифікація дії — Степан Бандера. Присутність інших персонажів просто мала підтвердити, що в українському громадянстві все ще залишається чимала уресерівська присутність. Суть шахрайства була у вирівнянні української й уересерівської ідентичностей. Оскільки цього не вдавалося провернути — тоді «табачники» просто довели ситуацію до абсурду. Адже проста соціологічна вибірка може потвердити припущення про те, що упізнаваність Шевченка і Бандери, м’яко кажучи, дещо вища за упізнаваність Амосова і Ярослава Мудрого. Простий підрахунок голосів свідчить, що за великого князя проголосувало 2% виборців. А тепер вийдіть на вулицю і запитайте десятьох перехожих, чи готові вони викласти гривню за Ярослава Мудрого? Тільки дослухайте до кінця, куди вас пошлють з вашим Мудрим!

Усе має свої аналогії. І ці аналогії, скільки б не твердили «табачники» про унікальність ситуації з проектом в Україні, підтверджують одну закономірність: ми нічим не відрізняємося від своїх європейських сусідів. І від росіян також. Поясню свою думку з точки зору аналогій з вибором сусідів, і не тільки. Черчіль, де Голль, Бандера, Сталін. Перепрошую за дражливу аналогію — адже перші троє боролися у Другій світовій за інтереси власної нації. Ви скажете, що Сталін ще не став великим росіянином. Стане! Тенденція всього російського політичного проекту сьогодення така, що саме Сталін буде великим «росіянином» — тобто «русскім». Бо саме Друга світова, а вона у свідомості багатьох українців, і не тільки, не закінчилася й досі, і роль того чи іншого державника в цих змаганнях, стали для голосувальників у багатьох країнах певним психологічним мірилом для визначення національних «Великих».

Тому якими б раціональними мотивами не аргументував власну перемогу Табачник, все ж правда полягає ще й у тому, що за певним виборчим етикетом (один голосувальник — один голос), без масованого шахрайства переміг Тарас Бандера. Він же Степан Шевченко.

А щодо перемоги Табачника, то найбільше від подібних наперстків програв саме канал «Інтер», оскільки довіру до його новинного і політичного мовлення відновити буде не легко. Постраждав і Савік Шустер, і його «Свобода» — адже ця шахрайска зарядженість «Великих» тепер безповоротно пристає і до його персони.

А щодо перемоги Сталіна в російському проекті — то якийсь фонд малахольного Едварда Радзинського недавно встановив у Сочі пам’ятник Сталіну. Правда, разом із Черчілем і Рузвельтом. Але наступні пам’ятники будуть уже без «оних». І це у майбутньому місті Олімпійських ігор. Усе пройшло без зайвого галасу. Це ж вам не лялька Гітлера в якомусь київському магазинчику. І та завезена з–за кордону. Все велично і з бронзи. Привіт, Олімпіадо імені Сталіна.

Володимир ЦИБУЛЬКО
письменник