Учора в Амстердамі, а в суботу — в Лондоні відбулися чергові акції в рамках проекту «Україна пам’ятає — світ визнає». Коли верстався номер «УМ», інформації про те, в яких умовах відбувалося виконання «Панахиди за померлими з голоду» Євгенія Станковича і Дмитра Павличка в Нідерландах, ще не було. Але лондонська історія виглядає дуже прикро — у престижному, хорошому, акустичному залі «Кадіган Холл» сиділо не більше сотні осіб. Можна, звичайно, пишатися, як це роблять представники нашого посольства, що серед них було двоє членів британського парламенту, які на свята залишилися в Лондоні, та посли Грузії, Литви й Еквадору, і що ця сотня глядачів захоплено аплодувала, якби це робили триста. Але, на мій погляд, є сенс суворо поговорити на високому рівні в Києві і пояснити Міністерству закордонних справ, що це — не чергова акція для галочки чи чиясь забаганка, а серйозний і, що важливо, дуже дорогий інструмент впливу на світову громадськість, який надалі дуже прислужиться і дипломатам, і політикам, і не лише їм.
Після лондонського концерту по холу ходив елегантний літній пан із плащем Burberry через руку й бідкався хорошою українською з англійським акцентом: «Чому ж погано спрацювали організатори, запросивши так мало людей?» Це був у минулому професійний співак Іван Луців, який студіював музику в Лондоні й Римі, а в 1961 році разом із чотирма іншими співаками представляв Велику Британію на «Євробаченні».
У коментарі «УМ» Луців сказав: «Якщо говорити про концерт, то й музика, й хор, і диригент, і солісти — це щось надзвичайне, це світовий рівень, що не потребує критики, тільки самої хвальби. Мені дуже боляче говорити, але чому так мало було людей у залі? Я зорганізував великий хор і зробив 22 світових турне, в тому числі в 1990 році ми з голландським хором, який співав українську музику і складався з самих лише іноземців (виняток становив диригент, доктор Антонович), приїздили в Київ. Тоді Олесь Гончар плакав у залі і казав: «Яким же треба бути цивілізованим народом, щоб стільки років пропагувати чужу культуру задарма!» Але що мало робитися в головах організаторів, які привезли з Києва стільки людей, зняли такий хороший, дорогий зал, а він — порожній? Значить, погано працювали. Наприклад, мене запросили, а я попросив: можна ще запрошення для моєї родини? Якби я знав заздалегідь, то обдзвонив усіх друзів і знайомих, і тут би всі не вмістилися! Я казав, що нарешті Україна спромоглася на таку велику серйозну місію, і тому хочу щиро побажати, щоб в Амстердамі все відбулося краще».
Пан Володимир сам дзвонив своїм хористам у Нідерланди і просив приїхати на концерт.
Українець Юрій Сільверов живе в Лондоні 12 років, він належить до іншого покоління еміграції, не ходить в українську церкву по неділях і трохи скептично ставиться до діаспорних зібрань. Про цей концерт ледь не до самого початку він не чув узагалі нічого. Але каже: «Я б сам створив в інтернеті рекламу чи ще якось повідомив про цю подію друзям, які б отримали задоволення від голосу Ніни Матвієнко, від хорошої музики, від величного виконання «Реквієму» капелою «Думка».
Юрій прийшов до «Кадіган Холлу» з дружиною і 4–річним сином. Фактор ностальгії і професіоналізму українських музикантів справили на них дуже сильне враження, але «український підхід» до цієї справи — не менше.
З історичною частиною проекту — не краща ситуація. «Круглий стіл» із британськими істориками на тему Голодомору в присутності британської преси вилився в зустріч із членами Британського комітету з питань українського Голодомору 1932—1933 років, яких ні в чому переконувати не треба. Вони лише потребують нового інформаційно–наукового забезпечення — фотографій, статей, нових теорій і відкриттів, інтернет–ресурсів. Адже борються тут за те, щоб британський парламент визнав Голодомор в Україні геноцидом. Успіхи дипломатів, політиків та громадськості поки скромні — з 600 членів парламенту цю ідею підтримують лише 42. Втім, кажуть представники посольства, можливо, зміниться влада, і з консерваторами буде простіше домовитися.
Хоча офіційне визнання Голодомору в Британії тут видається ще складнішим. Бо, по–перше, їхній парламент взагалі не практикує постанов, законів, які б не мали прикладного значення. По–друге, коли британці чують «Голодомор», їм зразу ж вчувається «Росія», «російський газ», «Шотландія» та «Ірландія». По–третє, імперська країна теж має у своїй історії гріхи й грішки, тож не поспішає із засудженням чужих.
Ірина Терлецька, член Британського комітету з питань Голодомору 1932–1933 років в Україні, створеного минулого року Союзом українців у Великій Британії, розповіла «УМ», що в січні цього року Комітет уклав угоду з агенцією з комунікації (щось подібне до РR–агенції), яка допомагає просувати тему Голодомору в урядових структурах і в медіа. «Ми відчули, що тут уряд має особливе становище і низький рівень знань, тому нам потрібна професійна допомога щодо стратегії кампанії і щодо того, як комунікувати з незацікавленими особами, — каже Ірина Терлецька. — Директор цієї агенції сам працював в уряді, тому напевне знає, як думають урядовці і як достукатися до тих, хто приймає рішення. Українці хочуть все й відразу, тому й ми одразу хотіли закон, який визнає Голодомор в Україні геноцидом. А вони нас питають: якщо британці скажуть «ні» — який у вас «план Б»? Визнання Голодомору геноцидом — то для нас є «план А», але ми до нього йтимемо через «плани В, Г, Д». А піарники нам зробили стратегію кампанії, комунікаційний проект і розробили наратив: що говорити і якими словами, а що не можна говорити. Агенція дала нам контакти в мас–медіа, але вони не будуть робити за нас нашу роботу — мусимо це робити самі».
Роботу агенції оплачує Союз українців у Великій Британії, який визначив на 2008 рік два пріоритети в роботі — відзначення на високому політичному рівні 75–ї річниці Голодомору і відновлення свого веб–сайту.
Я запитала в доктора історичних наук Геннадія Боряка, як він оцінює дебати істориків у Лондоні. «З істориків я бачив трьох людей, крім себе, — каже Геннадій Володимирович. — Це наш посол Ігор Харченко, який у дебати не вступав і чомусь залишив аудиторію, сказавши вступне слово, аташе з культури нашого посольства Владислав Роговий і колега В’ятрович, які теж у дебати не вступали. Отже, з дискусією, на жаль, не склалося. І в цьому я бачу основну проблему. Бо сенс нашої місії якраз і полягав у дебатах, де можна було б розгорнуто подати тему, навести аргументи. Та кому їх доносити? Були представники української громадськості, які потребували певної допомоги, консультації (і, я сподіваюся, ми її надали), але вони й без того патріотично налаштовані. Надалі організатори мали б серйозніше підходити до організації таких заходів».
«Ми привезли високоякісний продукт, — додає співробітник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, — і мистецький, і науковий. Але немає перед ким його представляти».
У Нідерланди, крім Володимира В’ятровича і Геннадія Боряка, прилетіли два доктори історичних наук — отець Юрій Мицик і Валентина Борисенко. В Амстердамі працює потужний центр дослідження Голокосту й геноцидів. Але в Нідерландах наші взагалі не змогли організувати ні наукової, ні прес–конференції.
Після концерту в Амстердамі в ніч із 6 на 7 травня українська делегація вирушила автобусами до Праги. Сьомого травня — останній концерт і, хотілося б сподіватися, наукова конференція.
Два переїзди автобусами — з Лондона до Амстердама та з Амстердама до Праги — нелегкі вправи для музикантів, яким не додають натхнення напівпорожні зали.
За словами заступника міністра культури і туризму України Тимофія Кохана, акції проекту «Україна пам’ятає — світ визнає» в Лондоні, Амстердамі та Празі коштували близько трьох мільйонів гривень. Як для бідної країни це дуже безвідповідальне ставлення до бюджетних грошей. Треба терміново рятувати проект!
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
