Вимоги Гавела

Чеський парламент повернувся до 1945 року, коли тодішня Підкарпатська Русь, відповідно до угоди з Радянським Союзом, була приєднана до Української РСР та перетворена на Закарпатську область. Нині у парламентських комітетах Чехії розглядається питання про відшкодування втраченого майна, яке чехословацькі громадяни залишили на території Підкарпатської Русі. Правий уряд Мірека Тополанека вже заявив про своє негативне ставлення до цього проекту.

Привид депортацій в історії ХХ століття постійно повертається. Йдеться не лише про виселення німців із Судет, татар із Криму, чеченців із Чечні чи про операцію «Вісла». Свої домівки були змушені покидати і громадяни Чехословаччини, які до весни 1939 року жили на Підкарпатській Русі (Карпатській Україні). Питання про виплату їм компенсації за маєток, який вони залишили в нашому краї, постало тільки тепер.

«20 березня було холодно, йшов сніг. Приїхали відкриті, без плахт, вантажівки. Протягом 24 годин мадярські вояки нас змусили покинути домівки. Дозволили з собою взяти лише валізки з найнеобхіднішим, тому батьки нас, малих дітей, закутали в ковдри», — згадує нині Йозеф Лішка події 69–річної давнини. Він є членом громадської організації «Підкарпатська Русь — відшкодування майнових втрат», зареєстрованої в місті Брно. Організація вже багато років намагається від свого уряду отримати компенсацію за втрачену власність — переважно земельні ділянки, житло, у декого — будівлі дрібних підприємств чи магазинів.

Згадана громадська організація зареєструвала близько 250 заявників. Із них лише половина має достатню кількість документів, які б доводили, що у них чи їхніх родичів залишилося втрачене на Закарпатті майно. «У другої половини немає усіх необхідних документів. В основному це стосується єврейських дітей, які повернулися з концентраційного табору. Для них передбачено можливість декларації», — каже Йозеф Гавел, один із авторів законопроекту. Загальна сума компенсації має становити близько мільярда чеських крон (312 мільйонів гривень). Заступник пана Гавела Лібор Хітілек переконаний, що постраждалих у цій історії набагато більше — приблизно 6,5 тисячі, тож сума компенсацій, відповідно, має бути у 6—8 разів більшою. Обоє погодились, що один заявник може отримати максимально 2 мільйони крон (625 тисяч гривень), так і записано у законопроекті.

Відомий фотограф Ру­дольф Штурса, який народився у Воловому (нині Міжгір’я), зібрав найбільше документів для підготовки законопроекту. «Мій тато у 1922 році поїхав на Підкарпатську Русь, купив там приміщення колиш­ньої жандармерії і перебудував його на туристичний готельчик. Зміг його відкрити лише у 1936 році, через три роки повернув кредити. Та в березні 1939–го прийшла угорська армія, і офіцер нам сказав, що всі чехи мають забиратися геть», — згадує він. Хоча після війни край був формально повернутий ЧСР, але чехи до нього повернутися вже не змогли: від червня 1945 року він належав СРСР.

Штурса вже звертався до омбудсмена і навіть до Європейського суду в Страсбурзі. Омбудсмен йому відповів, що у 50–х роках деяким вигнанцям було вже виплачено компенсацію. У січні 1946 року маєтність чехословаків було описано, і Радянський Союз через кілька років виплатив Чехословаччині відповідну компенсацію. Однак більшовики, які прийшли до влади у Празі у 1948 році, ці гроші використали на власний розсуд: адже чимало вигнанців з Підкарпаття вважалися «буржуями» і «куркулями». Тому компенсації у 50–х роках отримали переважно родини, які були лояльніші до більшовиків і яких раніше «буржуазна Чехословаччина» засуджувала до «заслання на Підкарпатську Русь». Із цим і пов’язана відсутність претензій у вигнанців та в їхніх нащадків до держави Україна, а лише до Чеської держави.

Чеський уряд до законопроекту, запропонованого дев’ятьма депутатами парламенту, поставився негативно. Зокрема, міністр фінансів Мірослав Калоусек зазначив, що не встановлено, з яких цін слід виходити при можливих виплатах. Не кажучи вже про те, що такий закон, у разі його прийняття, буде додатковим навантаженням на бюджет і, що ще гірше, міг би відкрити «скриньку Пандорри», тобто зруйнувати кордон майнових претензій — 1948 рік, спровокувавши прецедент для перегляду, скажімо декретів Бенеша (щодо судетських німців).