Учора в Амстердамі, а в суботу — в Лондоні відбулися чергові акції в рамках проекту «Україна пам’ятає — світ визнає». Коли верстався номер «УМ», інформації про те, в яких умовах відбувалося виконання «Панахиди за померлими з голоду» Євгенія Станковича і Дмитра Павличка в Нідерландах, ще не було. Але лондонська історія виглядає дуже прикро — у престижному, хорошому, акустичному залі «Кадіган Холл» сиділо не більше сотні осіб. Можна, звичайно, пишатися, як це роблять представники нашого посольства, що серед них було двоє членів британського парламенту, які на свята залишилися в Лондоні, та посли Грузії, Литви й Еквадору, і що ця сотня глядачів захоплено аплодувала, якби це робили триста. Але, на мій погляд, є сенс суворо поговорити на високому рівні в Києві і пояснити Міністерству закордонних справ, що це — не чергова акція для галочки чи чиясь забаганка, а серйозний і, що важливо, дуже дорогий інструмент впливу на світову громадськість, який надалі дуже прислужиться і дипломатам, і політикам, і не лише їм.