Важко збагнути Христове Воскресіння. У нього можна лише вірити. Адже свято на його честь вчить нас радіти тому, про що ми знаємо зовсім небагато і, можливо, трохи боїмося: життю після смерті. Саме віра у перемогу життя над небуттям є сенсом розвиненої і розгалуженої християнської релігії. Великдень святкується навесні, коли «воскресає» природа і наочно підтверджується безперервність відтворення всього живого. Після лютої зими з її хурделицями і скутими кригою джерелами знову бачимо зелене листя, квіти, метеликів. Символом Великодня є крашанка, яйце — зародок життя. Як людська душа на Різдво наново «народжується», так і навесні, у великодній час — відновлюється. Утім Великдень — це свято не відновлення, а саме Воскресіння.
За Євангелієм, третього дня по смерті Христа, у неділю вдосвіта зійшов з неба на землю Ангел — на вигляд, як блискавка, у білих сяючих шатах. Ангел відкотив камінь від склепу, де лежало Христове тіло, та й сів на тому камені. Вартові, злякавшись сяйва, втекли. Невдовзі, як ще було темно, до Христового гробу прийшли жінки–мироносиці — Марія і Марія–Магдалина, щоб, як велів звичай, намастити тіло померлого пахощами–миром. Утім камінь уже не підпирав гробниці, а в печері не було тіла. Ангел сказав їм: «Не бійтеся, знаю–бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема Його тут, бо Він воскрес, як ото Сам прорік». Невдовзі жінки побачили й самого Христа й повідомили про воскресіння Його учням, які сумували. Згодом Ісус з’явився серед учнів і промовив: «Мир вам!». Вони спершу налякалися, гадаючи, що побачили дух, але Ісус їх заспокоїв: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої — це ж Я Сам! Доторкніться до мене й дізнайтесь — бо не має дух тіла й кісток, а Я, бачите, маю».
Перші християни відзначали Пасху в смуткові від страждань, перенесених Христом. А з II століття вже святкують радісно, на честь Христового Воскресіння. На Соборі в Нікеї у 325 році вирішено, що християни мають святкувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення. З ІV—V століть Пасху святкують уже цілий тиждень, який зветься «світлим», на відміну від передвеликодньої седмиці, що має назву «Страсної». Найбільш урочисто відзначаються перші три дні Пасхи.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
