Важко збагнути Христове Воскресіння. У нього можна лише вірити. Адже свято на його честь вчить нас радіти тому, про що ми знаємо зовсім небагато і, можливо, трохи боїмося: життю після смерті. Саме віра у перемогу життя над небуттям є сенсом розвиненої і розгалуженої християнської релігії. Великдень святкується навесні, коли «воскресає» природа і наочно підтверджується безперервність відтворення всього живого. Після лютої зими з її хурделицями і скутими кригою джерелами знову бачимо зелене листя, квіти, метеликів. Символом Великодня є крашанка, яйце — зародок життя. Як людська душа на Різдво наново «народжується», так і навесні, у великодній час — відновлюється. Утім Великдень — це свято не відновлення, а саме Воскресіння.

Великдень — свято родинне, з обов’язковим сімейним святковим сніданком. Пожитки для нього освячуються в церкві. Спеціально для освячення великодніх страв у хаті тримають кошик–дарник (його використовують лише на Великдень) і вишитий особливим візерунком рушничок. Дарник наповнюють ще звечора: кладуть паски — пшеничні й сирну, крашанки, шинку, хрін, грудку вершкового масла, пиріжки з сиром і завиванець з маком, сіль, писанки і свічку (її стромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Усе накривають великоднім рушничком.

До Великодня, за традицією, оселю прикрашають так: вивішують святкові рушники й витинанки, а біля покуті чіпляють великоднього голуба. Такого голуба роблять з писанки, тіста й кольорового паперу. Три барвисті аркуші по черзі складають смужками у вигляді «гармоніки»; згинають кожну зі складених «смужок» удвоє і внутрішню частину склеюють. Виходить щось схоже на гофроване півколо — це крила і хвіст голуба. Тоді замішують трошки крутого прісного тіста (борошно і вода) і приклеюють ним крила до боків писанки, а хвіст, відповідно, до її гузка. Із тіста виліплюють також шию з голівкою і дзьобиком і кріплять до носка писанки. До готового голуба чіпляють нитку і підвішують його під образами.