Балаклійські сосни, які витримали пожежу.
Сумнішого збігу природних обставин навмисне не вигадаєш. На піщаних ґрунтах Півдня та Сходу України ростуть фактично одні сосняки. І в той же час літня спека, яка віднедавна в регіонах Лівобережжя б’є всі ймовірні рекорди, знищує тисячі гектарів саме соснового лісу. Трапляються дні, коли навіть чути, як потріскує на пекельному сонці вщент пересушена зелена хвоя. Тоді достатньо маленького скельця від пляшки, покинутої недбалими і безвідповідальними відпочивальниками на пікніку, аби заломлений промінь сонця зіграв роль сірника. Минулого року з цієї та інших причин ліс в Україні займався 450 разів!
Недавно харківські лісівники повернулися з Херсонської області, де за власний кошт, своїми силами очистили від тогорічного згарища 150–гектарну ділянку землі і засадили її молодими соснами. Таке завдання від столиці отримали ще 17 регіонів, тому на семи тисячах гектарах лісу, які минулого літа жорстоко знищила небачена досі пожежа, тепер знову зеленіють дерева. Біля них дещо по–іншому сприймається час, оскільки в царстві зеленого молодняка він не піддається прискоренню — сосна визріває довгих вісім десятиліть, і жодна промислова доцільність не в змозі виправити цю неквапливу природну примху. Тим–то безціннішою здається екологічна операція, проведена на Херсонщині. «На кожному гектарі ми висадили по 5 тисяч молодих дерев, — розповідає начальник Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства Дмитро Овчаренко. — Крім цього, ще три мільйони саджанців на прохання столиці передали колегам з інших регіонів. Самотужки Херсонщина з цим лихом навряд чи справилася б».
Що буває, коли на великих піщаних територіях за короткий проміжок часу зникають зелені насадження, харків’яни знають із власного, не менш гіркого досвіду. Як свідчать літописи й історичні довідки, до вісімнадцятого століття в районі Ізюма ліси вздовж Сіверського Донця та Осколу стояли дрімучою, непролазною стіною, затримуючи суховії донецького степу. Але після відміни кріпосного права сосняки потрапили під гостру сокиру новоспечених промисловців. Пам’ятаєте леонівське: «Літопис оплакував пісенний Пелагіївський бір в Ізюмському повіті»? Це, власне, одна й та сама історія.
Люди жорстоко поплатилися за свої некеровані дії. Після знищення дерев тут обміліли ріки і посилилася вітрова ерозія. Навколишній простір укрився напівзадернілими пісками, придатними лише для випасу овець. Слово «пустеля» перестало бути чужим. Відродити втрачене вдалося лише в 30–х роках минулого століття, але не надовго. У роки індустріалізації та після війни на будівництво ХТЗ і Дніпрогесу щорічно вирубували в лісгоспах тисячі кубічних метрів деревини. В Ізюмському районі в хід пішли навіть 5 тисяч гектарів елітних дерев. Ці втрати виявилися непоправними, бо ніхто вчасно не подбав про відновлення знищених насаджень. Як наслідок на Харківщині, скажімо, залишилося дуже мало дібров, вирощених за спеціальною технологією. Фактично всі «дорослі» дуби, які ростуть в області, відтворили себе самі. З одного боку — це добре, бо ліс таки є, а з іншого — погано, бо «самосій», за словами Дмитра Овчаренка, має коротший вік і гіршу деревину.
Сьогодні до стихійних, браконьєрських вирубок в Україні додалися і часті пожежі. Крім Херсонщини, минулого року ліс горів у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях і практично в усіх південних регіонах країни. Серед причин загорання помітно домінує звичайна людська безвідповідальність. Хтось недбало кинув під час літньої прогулянки на землю недопалок — і сосни спалахують одна за одною, мов свічки. Якщо в цей час дме ще й сильний вітер, то за одну годину згорають дерева на сотнях гектарів. Щоб показати фрагмент життя після вогняної стихії, харківські лісники організували журналістам поїздку на колишнє балакліївське згарище. Мовляв, подивіться самі й розкажіть іншим — сезон масових пікніків уже не за горами.
Віковий контраст між деревами тут укотре нагадує про втрати: за стіною височезних сосен з обвугленими стовбурами виглядають пухнасті маківки юних сосонок. Найвища з них ледь сягає метра, хоча висаджені на місці згарища дерева вже ростуть замалим не десять років. Тобто лісники, які у 96–му боролися з вогнем, а потім викорчовували соснові смолоскипи та висаджували молодняк, навряд чи побачать цей ліс дорослим. Мабуть, саме тому на колишньому згарищі їх радують найдрібніші прояви життя. Скажімо, цього року між рядами молоденьких сосонок уперше після пожежі з’явилися ворсисті пагінці червонокнижної сон–трави. Далі підуть маслюки, повернуться птахи, і ліс набуде звичної для себе форми. Але ж якби не вогняна стихія дванадцятирічної давності, Балакліївський районний лісгосп усе це мав би вже зараз.
Його директор Микола Кіктєв розповідає про ту трагедію з якимсь гострим, не минаючим болем. Ще б пак, тоді на цьому місці вщент вигоріло 105 гектарів дорослого лісу. А все через тепловоз, який рухався прокладеною поруч залізничною колією і впродовж кілометра шляху викидав іскру. До того ж на вулиці стояла найгірша для такого випадку погода — страшну літню спеку ускладнював сильний поривчастий вітер. Саме тому вогонь почав поширюватися сосняком просто з неймовірною швидкістю. Аби його приборкати, сюди викликали 45 пожежних машин, 19 водовозів і більше тисячі рятувальників, але стихія стрімко захоплювала все більшу територію. Побороти її вдалося лише через шість годин. Цікаво, що випадковий перехожий, який став свідком загорання, встиг записати номер фатального потяга, але залізничники швидко сховали кінці у воду, відправивши тепловоз на терміновий ремонт. Так за пожежу ніхто не відповів, і лісгосп залишився наодинці зі своїми проблемами.
Середина 90–х у харківських лісників взагалі стійко асоціюється з суцільною чорною смугою. Адже за рік до балакліївської трагедії ще страшніше лихо сталося в Ізюмському районі. Там вогняна стихія розбушувалася настільки, що на її гасіння, крім пожежних машин та вертольотів, довелося викликати з Криму спеціальний літак. Проте, незважаючи на це, вогонь відступив лише через 12 годин, знищивши майже півтори тисячі гектарів лісу. Аби очистити згарище від обвуглених пеньків та стовбурів, господарства витратили довгих два роки. Приблизно стільки ж часу тривала культивація ґрунту та висадка молодняка. Ще кілька весен лісники з дітлахами Червонооскільської школи досаджували парникові сосонки в місцях, де раніше сіянці з якихось причин не прийнялися. Тому зараз ця неозора плантація чимось нагадує сосновий дитсадок, в якому ще тільки почав визрівати майбутній вічнозелений ліс.
А причиною ізюмської трагедії став просто неймовірний випадок. Ще до початку слідства за величезним масштабом заподіяного лиха чітко вимальовувався майстерно організований підпал. Згодом цю версію повністю підтвердили правоохоронці. Виявилося, що до величезної спеціально підготовленої купи хмизу в густо насадженому молодняку підніс сірник місцевий бомж, якого попередньо проінструктував ...один із лісників місцевого лісгоспу. Замовник пожежі вирішив у такий спосіб помститися за те, що його звільнили з посади. За іншою версією, організовуючи підпал, він замітав сліди після браконьєрської вирубки. Але хоч би там як, організатора злочину за цю провину покарали вісьмома роками неволі. Через три роки тюремного життя він помер...
Степова Харківщина, за великим рахунком, ніколи не була багатою на ліси. Навіть зараз, коли районні лісгоспи ретельно опікуються відновленням фонду, зелені насадження займають лише 12 відсотків території області. Для оптимального рівня треба 15, тобто ще близько 100 тисяч гектарів угідь. Ситуація й справді склалася дивна. Місцеві фахівці не один рік поспіль забезпечують насіннєвим матеріалом майже всю країну, а на власній території не можуть виконати доведений їм державою план заліснення сільських районів. А все тому, що після прийняття Кабміном програми розвитку лісових господарств лісництвам стала не по кишені місцева земля. Вона ще є в харківських сільрадах, адже йдеться про угіддя, непридатні для землеробства. Але через те, що кожен з узгоджувальних паперів тепер офіційно коштує чималі гроші, до визначених 15 відсотків регіон просувається черепашачими темпами.
Калькуляція і справді дивна. «Аби прийняти незайняті землі, а це в основному нікому не потрібні яруги, балки, ми мусимо компенсувати аграріям сільськогосподарські втрати в розмірі 82 тисячі гривень за гектар, хоча там нічого не росло од віку, — каже Дмитро Овчаренко. — Плюс усілякі «узгодження». Культурна спадщина, наприклад, бере 1700 гривень за гектар. Микола Кіктєв, у свою чергу, каже, що недавно балаклійці з дозволу аграріїв на свій страх і ризик спробували «заліснити» порівняно невелику ділянку «диких», піщаних угідь, так ледве під суд не потрапили. «Без оплаченого паперу не можна, — каже він, — а той факт, що цей пустир так заріс бур’яном, що, мабуть, уже й вовки в ньому завелися, нікого не цікавить».
Проблему «вартості» узгоджувальних паперів вітчизняні лісгоспи намагаються вирішити на державному рівні вже більш як чотири роки. Теоретично крига вже ніби скресла, але на практиці радіти поки що нічому. Лісу ж багато не буває, кажуть лісники. Особливо зараз, коли його так часто знищує літня спека та людська байдужість.
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
