Президент Лукашенко клопочеться про поліпшення свого іміджу в очах Заходу. У березні він приймав у Мінську Тімоті Белла, члена британської Палати лордів і колишнього піарника Маргарет Тетчер. Невдовзі Белл повідомив пресі, що підготував і надіслав до адміністрації білоруського президента піар–план із покращення іміджу Лукашенка. Щоправда, в адміністрації стверджують, що «план Белла» ще не отримували. А поки чиновники та журналісти Білорусі захоплено шукають цей документ, «УМ» вирішила пригадати, яким був Лукашенко на зорі президентської епопеї, і порівняти з тим, наскільки він змінився. Насамперед скажемо: Олександр Григорович набув виразного білоруського сільського акценту, який ми не чули від нього у 1994–му.
Свій серед своїх
У далекому 1994–му Білорусь почула ім’я людини, яку за кілька років називатимуть «останнім диктатором в Європі» (на Заході) та «бацькою» (на батьківщині). Серед решти кандидатів у президенти Лукашенко вирізнявся — він виглядав як «людина з натовпу», «такий, як усі». На одному з перших передвиборчих мітингів якийсь дядько гукнув з юрми: «Ригорич, давай–но вип’ємо!» «Так наливай!» — відгукнувся непитущий «Ригорич». Якби це сталося зараз, ні в кого не виникло б сумніву, що подібний діалог — робота піарників. Але в 1994 році Лукашенко працював без іміджмейкерів і рекламістів. «Тоді в них не було потреби — «бацька» і так був упізнаваним і популярним, — розповідає «УМ» співробітник передвиборчого штабу Лукашенка у 1994 році Олександр Федута. — Навіть змінити зачіску було неможливо. Лукашенко — чоловік розумний, він зметикував, що народ його любить саме таким, з недоладною лисиною, прикритою збоку чуприною».
Лукашенко зробив ставку на скандальні розвінчування. Колишній голова колгоспу з парламентської трибуни таврував продажних чиновників, обіцяв навести лад у країні, запустити в дію заводи. Не дивно, що в умовах тодішньої нестабільності та соціального хаосу маси проголосували саме за такого «свого хлопця, який обіцяє лупити бюрократів».
Інфантильний «бацька»
З роками ситуація в державі змінювалася — Лукашенко посилив владу президента і продовжив термін повноважень, але залишався напозір таким самим — панібратським, недорікуватим, їздив на урядовому ЗІЛі, мешкав у скромній резиденції, іноді їздив до дружини на село. Це вже потім він змінив ЗІЛ на «Мерседес–600», Ту–154 — на «Боїнг», а радянського штибу резиденцію — на комплекс «Дрозди» під Мінськом. Утім зовнішній імідж він вирішив змінювати не з костюмів.
Президент кинувся у спорт. Хокейна та футбольна команди Лукашенка почали перемагати на всіляких змаганнях, щоправда, всередині країни. Раз на рік він проводив грандіозний військовий парад, на який з’являвся у військовій формі з погонами чи то генерала, яким він не був, чи то генералісімуса. «Лукашенко тоді поводився, як велика дитина, — всі ці лижні кроси, паради і брязкальця є проявом інфантильності», — вважає режисер фільму «Звичайний президент» Юрій Хащеватський.
У «барини»!
Та імідж «свояка» й «совка» довелося підправити наприкінці 1990–х. Інтерв’ю для європейських і світових ЗМІ змусили Олександра Григоровича змінити зовнішність і дещо пом’якшити манери. «Лукашенко почав носити дорогі костюми, вживати нові слова, яких досі в його лексиконі не було, — відзначає в розмові з «УМ» пан Хащеватський. — Він призвичаївся до розкошів, фактично перетворився з колгоспника на барина». Та однак, на думку режисера, у «бацьки» залишилися іміджеві мінуси», наприклад «він зовсім не вміє посміхатися».
Відомий режисер вважає президента гарним актором: «Навіть коли він бреше, то йому хочеться вірити, тому що брехню він промовляє з такою щирістю, що в його устах вона сприймається як правда». «Коли він робить вигляд, начебто весь світ налаштований проти нього та проти Білорусі, людям стає шкода Лукашенка, — додає Юрій Хащеватський. — А от його опонентам такого вміння бракує. Вони не дозволяють собі бути популістами, а саме на популізмі — засобі впливу на нашу досить люмпенізовану країну — й виграє Лукашенко. Популістом теж треба вміти бути».