Теорія не скупа на продукування рецептів порятунку українського села. Гірше — з практичним досвідом, хоча й практику треба оцінювати, скажемо так, обережно. Бо, мабуть, мало не в кожного успішного керівника сільськогосподарського підприємства є власна концепція розвитку не лише власного господарства, а й усього аграрного комплексу як такого. Принаймні в Івана Запорожця вона є.

Жахливу картину спостерігали рівненчани, які прогулювались ранком біля Лебединого озера в центрі міста — від одного з пари лебедів, які прикрашали водойму, на березі залишилося лише закривавлене пір’я, а другий із тяжкими ранами конав неподалік.

Це тільки друга така амбулаторія в місті. Вона розташована на першому поверсі житлової дев’ятиповерхівки у віддаленому мікрорайоні Хімселище. Тепер його мешканці одержуватимуть медичну допомогу поруч із домом і не їздитимуть у центр міста.

Мова про річковий причал № 7 й усе без винятку, що є на його території в Оріховій бухті. Донедавна де–юре і де–факто причал, під який у Запоріжжі відведено кілька гектарів придніпровського узбережжя, був власністю обласного товариства мисливців і рибалок. Днями ж близько 600 членів товариства дізналися, що їхнє — вже чиєсь. Приголомшливу новину почули від фахівців місцевого БТІ, куди вони звернулися для проведення інвентаризації: було ваше, тепер господар усього майна — приватна компанія! Зміну власника оформила незалежна структура — так званий третейський суд.