Як з очевидного зробили неймовірне

Наприкінці минулого року ми вже писали про те, що міліція розкрила гучне вбивство у Могилеві–Подільському двох неповнолітніх дівчаток, яке впродовж 14 років перебувало в розряді «глухарів», — врешті–решт обвинувачення пред’явили людині, що перебувала під підозрою від самого початку (див. «УМ» за 24 листопада 2007 року). Позавчора крапку в цій справі поставив апеляційний суд Вінниччини, відправивши убивцю в місця довічного ув’язнення. Заодно судова колегія проаналізувала причини, котрі уможливили багаторічну тяганину з розкриттям злочину, і прийняла резонансну окрему ухвалу, заадресувавши її на ім’я Генпрокурора і звернувши його увагу на недоліки в роботі слідчих прокуратури.

Ще тоді, в 1993 році, в оперативників практично не виникало сумнівів відносно того, що головним винуватцем смерті дівчаток є батько однієї з них (в інтересах сімей потерпілих усі імена змінено). Тіла жертв серпневого ранку виявили дві сусідки, які звернули увагу на те, що двері одного з помешкань багатоквартирного будинку підозріло відхилені. Зайшовши всередину, обидві вжахнулись від побаченого: у наповненій закривавленою водою ванні лежали тіла 12–річної доньки господарів Світлани та її 10–річної подружки Юлі. Напередодні остання відпросилась із дому, аби переночувати у Світлани, оскільки вся її сім’я поїхала в гості до родичів.

Уже зовнішній огляд дверей показав, що вони не зламані (згодом це підтвердила експертиза), отже, дівчатка самі впустили до квартири вбивцю. Оскільки Світлана відзначалась обережністю і незнайомим двері не відчиняла, то логічно було припустити, що вона добре знала людину, яка переступила поріг їхнього житла. Більше того — вночі сусідка крізь тонку стінову перегородку чула, як чоловічий голос владно командував малою: «Світлано, сядь!». Чужий такого не казав би.

Того ж дня затримали батька дівчини Василя Л., котрий після розлучення з дружиною уже два роки не жив із сім’єю. Підозрювати чоловіка були всі підстави, бо він відзначався гомосексуальними нахилами. Матеріали справи свідчать, що перед тим він служив у військовій частині на посаді старшини і домагався статевої близькості з солдатами — відтак його «попросили» зі Збройних сил. Крім того, місцеві жителі знали, що після вживання алкоголю Василь ставав агресивним і схильним до насильства. На першому ж допиті затриманий зізнався в жахливому злочині.

За слідчими канонами, надалі необхідно було швидко закріпити покази й у стислі строки провести відтворення події та обставин злочину. Однак упродовж цілих трьох місяців провести відтворення слідство не спромоглося, хоча зроблені за цей період медичні експертизи знову вказували на Василя Л. Наприклад, у нього на геніталіях виявили залишки калу, що підтверджувало наявність у нього перед затриманням неприродних статевих контактів. А що стосується аналізу речовини, вилученої у нього з–під нігтів, то експертизу її призначили... тільки через 14 років! І експерти чітко зробили висновок: залишки тканин під нігтями Василя цілком ідентичні одягу обох дівчаток. А під нігтями Світлани — залишки тканини від одягу, котрий носив убивця.

Як же тоді повелося слідство? Цитуємо окрему ухвалу апеляційного суду (заради справедливості додамо, що вона, як і вирок, ще може бути оскаржена в касаційну інстанцію): «Проведені по справі судові експертизи речових доказів, судово–імунологічної та інші доводили причетність затриманого Л. до скоєних ним злочинів, однак, незважаючи на це, без достатньої оцінки вказаним доказам та проведення таких слідчих дій, як відтворення обставин події з обвинуваченим та належного закріплення його показів, постановою прокуро­ра–криміналіста Маніскевича О.П. прокуратури Вінницької області від 29.10.1993 року Л. був звільнений з–під варти, а в подальшому постановою від 8.11.1993 року справа відносно нього була закрита за ст. 6. п 2 КПК України».

Тобто справу закрили за... відсутністю в діях підслідного складу злочину. З того моменту Василь Л. офіційно вважався невинним, а оскільки іншого винуватця смерті дівчаток знайти було фізично неможливо, то справа буксувала до липня 2007 року, коли підслідність у злочинах проти особи передали з прокуратури в міліцію. Відтак її досить скоро направили до суду з обвинувальним висновком.

Слідчим Василь Л. зізнався, що впродовж років його мучило сумління за скоєне, тому далі він уже не може нести цей тягар. Не врятувало від самого себе ні те, що переїхав до іншого міста, ні те, що зав’язав з горілкою і створив нову сім’ю, де народилася ще одна донька. Убивця розповів слідчим, що того злощасного вечора напідпитку зайшов до будинку колишньої дружини забрати свої речі. Жінки вдома не було, а донька не захотіла розмовляти з п’яним батьком, і це його страшенно розлютило. Мерзотник спочатку побив дівчаток, зґвалтував подружку доньки, а потім і саму дочку... Щоб приховати злочин, схопив ножа й кинувся на дівчаток, зупинився лише після того, як переконався, що вони мертві. Тіла жертв затягнув до ванної і включив воду...

Що стосується Василя Л., то хоч суд і визначив покарання у формі довічного позбавлення волі, можна вважати, що чоловікові певною мірою пощастило, бо якби справа слухалася у 1993—94 роках, то йому реально загрожувала б смертна кара, на яку нині в Україні накладено мораторій.