Що було б, якби Бог був німцем?

Нинішня істеричність Росії щодо наміру України приєднатися до ПДЧ породжена не стільки самим страхом незворотнього виходу України з російського силового поля, скільки — не маючи змоги вплинути на цей природний процес — спробувати зіграти на випередження шляхом просування потрібної людини, котра, наприклад, очоливши Україну, спроможеться девальвувати цей прагматичний вибір. Тобто розрахунок на майбутні президентські вибори. І звідси — реалізація цілого ланцюга дій, що дозволять Росії провести на головний портфель України більш лояльну до Москви людину, ніж Ющенко. До внутрішніх українських «закладок» у цих операціях обов’язково потрібні ще й «закладки» зовнішньополітичні.

Згідно з деякими аналогіями, зовнішній тиск на цивілізаційний вибір українців і держави, в котрій вони перебувають — тобто творять буття — як титульна нація, нагадує комплекс дій напередодні Другої світової війни. І що цікаво: у вирішенні долі великої країни і нації так само задіяні ті ж самі сторони. Це правда, що й пані Меркель — не Гітлер, та й пан Путін — не Сталін. Але чому в час наростаючої фашизації Росії країною, котра виступає найпослідовнішим адвокатом та союзником саме такої, що фашизується, Росії, є гіпердемократизована Німеччина? Чому саме Німеччина так уперто і послідовно відмовляє Україні у власному праві на цивілізаційний вибір?

Досі німецькі праві завжди декларували прихильність до європейського вибору українців. Чи це позначилося на психології пані Меркель її східнонімецьке походження, котре не передбачало помічати за залізною куртиною інших столиць, крім Москви; чи, може, перспектива вигідного працевлаштування, подібно до пана Шредера, так ятрить душу пані–камарада Меркель, що відмовляти потрібно саме українцям. Як відомо, Шредер непогано справується на російські гроші — особливо в намірі шляхом прокладення газогону перетворити Балтійське море на світову фабрику газованої води. Отже, перспектива членства в «гуртку шанувальників рубля», крім Шредера та лорда Роберстсона, для пані Меркель уже забезпечена.

Чи, може, пані Меркель, зважаючи на походження й виховання в комуністичному дусі, не несе відповідальності за те, за що ніс кару капіталістичний німецький народ? Чи не час нагадати про те, що українців у Другій світовій війні загинуло удвічі більше від євреїв, а компенсацій українці не отримали й десятої частки того, що отримали євреї.

Чи, може, демократична Німецька Федерація досі не вийшла з Другої світової щодо України?

Зрозуміло одне: відмовляючи українцям у цивілізаційній перспективі, пані Меркель позбавляє себе політичної перспективи. Бухарестський саміт покаже в усій красі шляхетність намірів деяких геостратегів із Європи, особливо щодо осей безпеки. І що найбільш особливо — перспективу співіснування Росії на площині великих демократій, названих «великою сімкою».

А пакт Ріббентропа—Молотова, на яке б зло він не був спрямований, виявився в результаті корисним для українців. У першу чергу, зусиллями самих українців. Мабуть, тому що Бог добрий до українців — він же єврей. А що було б, якби Бог був німцем?

Володимир ЦИБУЛЬКО,
письменник