«Пектораль» спотикання

Актори — люди з підвищеним рівнем амбіційності. У цьому мені доводилося переконуватися неодноразово. А тому до розмов про те, що для актора головне — самовираження та вдячність глядачів, я завжди ставилася підозріло. Бо бачила акуратно обрамлені й розвішані дипломи, здобуті на різних фестивалях, вирізки з газет, дбайливо зібрані у течку, начищені до блиску статуетки премії «Київська пектораль»... Ось тільки не виключено, що незабаром поповнювати арсенал своїх творчих перемог у «пекторальному» рейтингу буде значно складніше. І річ не в конкуренції, яку театральному процесові в Україні сьогодні не зайве було б і посилити. Йдеться про саму премію, що увійшла в якийсь несимпатичний і неоптимістичний період свого існування, за яким дуже чітко майорить невизначене майбутнє.

Заснована в 1992 році київським відділенням СТД, «Пектораль» була таким собі знаком якості для столичних вистав, акторів, художників і режисерів. Про неї мріяли, до неї прагнули, нею пишалися. З часом непохитний авторитет «Київської пекторалі» почав руйнуватися, так би мовити, ззовні — деякі театри просили, щоб їхні спектаклі до цього рейтингу не вносили, а на саму церемонію нагородження почало приходити все менше й менше лауреатів. Далі почалися непорозуміння між тими, хто оцінював прем’єри, — поважні критики відмовлялися брати участь у визначенні найдостойніших, мотивуючи це тим, що їхні голоси особливої «ролі» не грають, оскільки останнє слово все одно залишається за журі.

Нещодавно про своє небажання працювати в команді експертів заявила патріарх української театральної критики Валентина Заболотна, яка стояла біля витоків «Київської пекторалі». До 15 січня, як це вимагає «Положення про премію», вона не встигла переглянути всі прем’єри. Причина на те була більш ніж поважна — Валентина Ігорівна хворіла. Прохання пані Заболотної звільнити її від обов’язків експерта, оскільки чимало спектаклів вона пропустила, оргкомітет відхилив, запевнивши, що Валентина Ігорівна встигне додивитися прем’єри на другому етапі. Взявшись за роботу, критик виявила несправедливу відсутність у списках фіналістів достойних вистав і плутанину з номінаціями. Пані Заболотна запропонувала деякі зміни до процесу оцінювання прем’єр і оформила ці пропизиції у вигляді офіційного листа до оргкомітету. Свою колегу підтримали вісім критиків, які поставили свої автографи під цим листом, а також рада директорів–керівників театрів. Реакція ж оргкомітету була досить дивною і далеко не конструктивною — Валентині Ігорівні повідомили, що вона ...відсторонена від роботи експерта за станом здоров’я. Дуже «чемно», чи не так? Особливо у випадку з такою поважною людиною, яку більшість сьогоднішніх театральних журналістів вважають своїм учителем... Потім, звичайно, були вибачення, прохання повернутися до команди експертів, але... У цій ситуації образливо не лише за Валентину Ігорівну, а й за саму «Київську пектораль». Дивідендів та престижності ця історія їй точно не додала. Натомість знову активізувалися розмови про те, що цей рейтинг себе вже вичерпав...

У вівторок оргкомітет «Київської пекторалі» запрошує на прес–конференцію. Планую потрапити обов’язково. Оголошуватимуть список фіналістів. Серед них будуть і ті, хто 27 березня, у День театру, отримає нарешті заповітну «Пектораль». Заповітну хоча б через те, що альтернативної премії, а ще краще — премій, наш театр просто не має.