Людмила Єртисбаєва: Борщ готувала сама, а зараз навчаю домогосподарок

Ще одна важлива тема — українці в Казахстані, яких сьогодні налічується 446 тисяч, це третя за чисельністю етнічна група в країні. З’ясувалося, що й дружина міністра культури та інформації Казахстану Єрмухамета Єртисбаєва — українка з Миколаєва. «УМ» не пропустила нагоди з’ясувати, як живеться співвітчизниці в іншій культурі.

— Пані Людмило, як ви познайомилися зі своїм чоловіком і де це було?

— Ми народилися в різних кінцях Радянського Союзу: я — в Україні, він — у Казахстані, а зустрілися, як у класичному фільмі, — у Москві. Ми навчалися в аспірантурі МДУ: чоловік — історик, я — філософ, там познайомилися і одружилися, там народився наш син. І, до речі, в той час такі екстравагантні шлюби були частим явищем — наприклад, естонка виходила заміж за кабардинця тощо.

— Чи важко було вам адаптуватися до казахської культури?

— Оскільки ми жили в одній країні, то ця переміна в долі не сприймалася аж так драматично. Звичайно, було багато нового, але в ті роки, коли людина молода і позитивно настроєна до всіх змін, вони сприймалися як певний виклик — освоїти нову культуру, зрозуміти її звичаї і традиції, стати їх частиною. У чоловіка велика сім’я — у нього п’ять братів і сестер, а я в батьків була одна, тож мені це було цікаво, я старалася влитися в його сім’ю.

— Ви вивчили казахську мову?

— Частково.

— Працювали за фахом?

— Безумовно, я викладала марксистсько–ленінську філософію в Карагандинському університеті до того часу, поки не розвалився Радянський Союз. Потім працювала в Академії наук, там я пройшла конкурс на навчання в Європі, перепідготовку і стала викладачем менеджменту. Хоч зараз не викладаю, а керую власним підприємством — я відкрила фірму, яка займається культурою, мистецтвом. Ми пропагуємо західноєвропейське мистецтво в Казахстані.

— Часто буваєте в Україні?

— Часто, тому що там живуть мої батьки, у Миколаєві. Мені дуже близькі українські проблеми, я в курсі всіх справ, відслідковую всю інформацію, хоча її не так багато проходить по казахстанських каналах, але є ще міжнародні програми, і звідти я черпаю цю інформацію.

— Чи змінилася, на ваш погляд, Україна в порівнянні з тим періодом, коли ви з неї виїхали?

— Звичайно, Україна змінилася. Можливо, південна Україна, де я виросла, змінилася не дуже, хоча там теж відчувається єдина національна держава, яка сформувалася в останні роки, її вплив. А Київ, де живуть мої приятельки, подруги, з якими я вчилася, я бачу, став зовсім іншим містом.

— Ви приїхали з Алмати в Астану. Як живеться у цьому модерному місті?

— Спочатку ми з Москви переїхали в Караганду — це рідне місто мого чоловіка, потім він став депутатом Верховної Ради — ми переїхали в Алмати, а коли столицю перенесли в Астану, то перебралися сюди і живемо вже років сім. Атмосфера в Алмати розслаблена, а Астана — це місто для чиновників, тут дуже багато офіціозу, місто вимагає інших якостей, іншого способу життя. Я б сказала, тут жити важче, бо потрібна велика самодисципліна. В Астані більшість населення — це державні чиновники, а вони — дуже великі трударі, отож і їхні сім’ї варяться в цьому політичному соусі. А саме місто мені подобається більше, ніж Алмати, особливо навесні, влітку — воно чисте, вилизане, від нього віє Європою.

— Ви підтримуєте якісь стосунки з діаспорою чи повністю інтегрувалися в казахстанське суспільство?

— Я особисто не дуже близько знайома з цими організаціями, але мій чоловік як міністр культури часто зустрічається з представниками української діаспори. Наскільки я знаю, якихось насущних, гострих проблем тут немає. Коли ми проводимо дні культури Росії чи оперні фестивалі, так звані Опералії, в липні в Астані, ми привозимо багато артистів із різних країн Європи, з Росії, з України, на цих заходах відчувається інтерес української діаспори, її активність.

— Ви варите в сім’ї борщ?

— Так, це улюблена страва і сина, і чоловіка, і взагалі ми дуже любимо українську кухню. Правда, колись готувала сама, а тепер уже готують хатні робітниці, але вони обов’язково проходять тест на приготування борщу.

— Як вам сьогоднішній концерт?

— Чудово! Мені особливо сподобався симфонічний оркестр і хорова капела «Думка». Їхні номери були просто вершиною концерту. А диригент, пан Сіренко — це просто зірка європейського рівня і класу. Це я вам говорю як людина, що побувала на багатьох концертах у провідних театрах опери і балету світу, і тут на Операліях бачила багатьох диригентів. Він — зірка. Я йому про це сказала особисто перед вечерею, коли нас познайомили.