Це вже другий етап естафети — 2007 рік був Роком Казахстану в Україні. Не завжди такі заходи проходять на президентському рівні, але Казахстан — це не той випадок, коли слід легковажити культурною геополітикою. Впливова держава, лідер у своєму регіоні, Казахстан цікавить Україну в кількох економічних аспектах: як нафтовий і газовий партнер — для диверсифікації джерел енергоносіїв, у співробітництві щодо транспортних коридорів, і як країна, котра використовує українські морські порти та співпрацює з нами в аерокосмічних проектах. І в політичному теж.
Бо Нурсултан Абішевич оперу любить...
Відкриття Року України відбувалося в новій частині Астани — в сучасному «Конгрес–холі», зал якого навіть чимось нагадує паризький зал ЮНЕСКО. Почали на 45 хвилин пізніше запланованого, може, півгодинна зустріч президентів віч–на–віч затяглася, а може... Словом, народ у залі трохи причадів від очікування і давай розважатися порівнянням написів на програмці українською і російською мовами. Після коротких виступів президентів, у папірцях яких не збіглася цифра товарообігу між Казахстаном і Україною за минулий рік (українська статистика нарахувала 3 млрд доларів, а казахстанська — 2,6 млрд.), і вручення державних нагород України чотирьом казахстанським достойникам почали концерт. Як сказав «УМ» міністр культури та інформації Казахстану Єрмухамет Єртисбаєв, який, до речі, отримав із рук Віктора Ющенка орден Ярослава Мудрого ІІІ ступеня, він сам попросив свого колегу Василя Вовкуна включити в концерт–відкриття кілька перлин української оперної музики. «Нурсултан Абішевич, — каже пан Єртисбаєв, — великий шанувальник оперного мистецтва, він сам співає чудово. Він дуже багато уваги приділяє культурі і завдяки йому наш бюджет за два роки виріс на 160 відсотків. Коли я прийшов, було 24 млрд. теньге (це близько 200 мільйонів доларів), а на цей рік — 52 мільярди; це дуже великий бюджет».
Режисер концерту Анатолій Солов’яненко зробив повністю академічну програму — Національний академічний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка і Національна академічна хорова капела «Думка» виконали духовний концерт Бортнянського «Тебе, Бога, хвалимо» і фрагмент із кантати–симфонії «Кавказ» Людкевича, народна артистка України Марія Стефюк — «Солов’їний романс» Кос–Анатольського, Петро і Павло Приймаки — «Пісню про рушник», Роман Майборода — арію Тараса Шевченка з однойменної опери Миколи Лисенка.
Поруч із Нурсултаном Назарбаєвим сидів міністр культури Василь Вовкун і коментував йому практично кожен номер. Нурсултан Абішевич прихильно кивав головою, роздивлявся в бінокль солісток Національної опери і, здалося, навіть почав підспівувати «Пісню про рушник». Ностальгував за петеушною юністю?
Музей з дніпродзержинською ностальгією
Про те, що Президент Казахстану навчався у Дніпродзержинському металургійному училищі, знають і в них, і в нас. В експозиції Музею першого президента, себто Назарбаєва, під який віддали стару президентську резиденцію, крім пожовклих міських газет Дніпродзержинська, які писали про активного і старанного казахського студента, є й невелика діарама першого робочого місця Нурсултана Назарбаєва — металургійний цех. Взагалі матеріальний, предметний світ життя казахстанського президента демонструє шлях від простого селянського хлопчика, в побуті якого були старенька швейна машинка, простий одяг, посуд, — до могутнього правителя із залами дорогої зброї, коштовних витворів мистецтва, окремий зал з орденами Назарбаєва. Це приміщення, з дорогим декором, килимами, величними люстрами, золотим і срібним залами, прослужило резиденцією Назарбаєву лише сім років, екскурсовод каже, воно не таке пишне, як нинішній Палац президента «Акорда», який будували три роки і де більше благородних природних матеріалів — мармуру, кришталю, цінних порід дерева.
Нинішній музей будувала фірма, яка реставрувала Кремль, взагалі в Астані працює багато знаних світових фірм і архітекторів — тому міський пейзаж виглядає ультрасучасно, з якимсь космічним ухилом. Здебільшого модерна архітектура присутня в новому місті, яке є діловим і політичним центром, старе місто — колишній Целіноград — призначене для життя. Але, каже наш водій Нуржигіт, старе місто активно ламають і забудовують новими багатоповерхівками. Вартість житла в Астані коливається в межах від 1200 доларів за квадратний метр до трьох і чотирьох тисяч, тоді як середня зарплата простого нечиновника складає 300 доларів.
Бандури в Астані є, тільки грати нікому
Що ж запропонує Україна казахам протягом Року? Насправді план заходів досі втрясають, себто точного його немає. Але відомо, що невдовзі в Казахстан приїде Національний академічний ансамбль танцю імені Вірського, що перехресним методом гостюватимуть в казахстанських областях українські області–побратими, що великій українській діаспорі пришлють із Києва бандуриста–педагога, бо бандури тут є, а грати не вміють. Ми жартували, що, очевидно, сюди на півроку зашлють відомого модерного бандуриста Романа Гриньківа, якого Василь Вовкун покритикував на постконцертному прийомі за дуже затягнутий номер. До слова, сам Вовкун в останній момент і привіз Гриньківа в Астану — в плані концерту його не було.
Міністр із урядового балкону дивився на концерт трохи ностальгійно, зате своє режисерське амплуа він повністю реалізував на прийомі, який на його честь давав казахстанський колега. Вовкун красномовно й артистично виголошував тости, заспівав пісню про чорноморця, а коли Єрмухамет Єртисбаєв подарував членам офіційної делегації — міністру, заступнику міністра культури з міжнародних питань Тимофію Кохану, письменникам Дмитру Павличку і Роману Лубківському по парадному казахському халату, який важко відрізнити від пальто, і шапці, новонавернені «брати» станцювали в колі середньоарифметичний українсько–казахський танець. Василю Вовкуну дістався синій халат, підбитий сріблястим хутром, і така ж шапка, міністр у цьому наряді дуже нагадував Снігуроньку. Представники казахстанського міністерства культури сказали, що тепер до всіх членів офіційної делегації треба звертатися з додатком «ага», себто брат.
У четвер президенти України і Казахстану «переговорювались» у широкому колі — з нашого боку Огризко, Куйбіда, Продан, Бондар, Новицький, Кучеренко та інші, а міністри культури відкривали виставку «Український народний костюм» із колекції Музею українського народного декоративного мистецтва, яка, щоправда, 20 березня вже й закриється. Бо, як сказали в Президентському центрі культури, де експонуються наші костюми, тут у нас невдовзі буде та–ака виставка!