У київському мовному (й рекламному зокрема) середовищі дві біди: запозичення і абракадабра. До останньої Київрада, провівши спеціальну нараду, зарахувала «невластиві українській мові новоутворення» у назвах підприємств: «Скорпіо», «Тамак», «Ротаус», «Рекок», «Вір тум», «Курток», «Сустр», «Суемер», «Квоку», «Слален». Окрім «квоків–рекоків», не подобається депутатам і жаргонна лексика (приміром, в сюжеті компанії «Євросеть» споживача закликають «не смітити баблом»). Дісталось на горіхи і «словам та словосполученням, які несуть негативне забарвлення», як–от: «Матросская тишина» або «Аль Катрас». Окрім відомих тюрем, до переліку «поганих слів» потрапила чомусь і назва «Шалена мама» — є така невеличка кав’ярня біля гуманітарного корпусу київського університету. Мабуть, середньостатистична українська мама не може бути шаленою — це не відповідає нашому менталітету. Хоча, якщо серйозно, значно більше за жаргонізми, сленг і підприємства, що називаються як космічні кораблі з інших галактик, Київраду турбує наплив іншомовних слів в рекламі і те, що мовного законодавства ніхто не дотримується — для цього в ньому існують дуже зручні шпарини.
Як перекласти SONY?
Те, що Хрещатик (і не тільки) перетворився на досить недолугу копію англомовного «забугор’я» (хай пробачить Київрада і це невнормоване слово) — заслуга вітчизняного законодавця. Кожна друга вивіска над крамницею чи реклама на лайтбоксах виведена акуратною латиницею. Дарма що державною мовою в Україні є аж ніяк не англійська. «Але як перекласти SONY? — запитує Сергій Череп, начальник Головного управління з питань реклами. — Ми працюємо за порядком, прийнятим Київською держадміністрацією. Потрібні зміни до законодавства, тоді ми зможемо приймати певні рішення, включно з демонтажем». Дивна річ, коментує сказане заступник голови КМДА Сергій Рудик, «якщо хтось дає рекламу винятково українською мовою, то підкреслює при цьому дотримання статті 6–ї закону «Про рекламу». Коли ж хочуть використати англійську чи російську, посилаються на статтю 16–ту. Того самого закону...»
Подібні протиріччя — не новина і не рідкість. У шостій статті закону сказано таке: «Реклама розповсюджується на території України винятково українською мовою». А у шістнадцятій натомість — «При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст її забороняється». Тож кожен рекламодавець, якому висувають претензії, легко й невимушено прикривається цим «антицензурним» щитом: втручання у зміст реклами заборонені! «Всі скарги, — говорить начальник Головного управління з питань внутрішньої політики КМДА Віктор Гончарук, — ми направляємо до Головного управління реклами. А звідти нам приходять листи, в яких посилаються на цю норму закону».
Однак відповідальні за рекламу особи з КМДА в цьому не винні, стверджує Сергій Череп. «Київська міськдержадміністрація надає дозвіл на розміщення не реклами, а рекламних засобів. Тобто ми погоджуємо лише розміщення рекламного носія. А сюжет його рекламодавець може змінювати хоч щодня. Але ми не можемо демонтувати носій, навіть якщо йдеться про мовний аспект. Не можемо послатися на статтю 6–ту закону «Про рекламу», бо є там і стаття 16–та...», — підкреслює він. А мовний аспект — це, до речі, не лише проблеми з недостатньою українізацією в Києві. «Мамо, чому я урод?» на скандально відомих біг–бордах було написано українською, проте це не змінило різко негативного сприйняття городянами цієї соціальної реклами. Заступаючись за «уродів» («Це було психологічно сильно!»), Сергій Березенко, начальник Головного управління у справах сім’ї та молоді, принагідно зазначив, що «треба проробити такий порядок, коли кожна зміна сюжету потребуватиме погодження з Головним управлінням реклами».
«Проти правил ринку!»
Не так давно, розповідає Сергій Череп, чиновники з мерії розробили новий варіант договору з рекламодавцями, де сказано, що розповсюджувачі реклами зобов’язані попереджати Головне управління про зміни в сюжеті мінімум за п’ять робочих днів. «Ми відразу зіткнулися з великим спротивом: вони почали казати, що це — проти правил ринку! І хоч комісією КДМА такий формат вже затверджено, жодний новий договір із рекламодавцями на сьогодні іще не підписаний», — каже він.
Окрім того, говорять в Київраді, є ще й така річ, як охорона промислового права. Вона має на увазі те, що коли марка продукту звучить і пишеться англійською мовою, перекладати її ніхто не повинен. Що ж робити в такому випадку? «Якщо немає порядку, обов’язково будуть задіяні корупційні схеми, — вважає Сергій Березенко. — Слід піти на створення судового прецеденту, тобто виграти у рекламодавця хоча б один суд і домагатись надалі постійного узгодження сюжету з міською владою».
Стосовно суду — думка непогана, хвалить ініціативу колег Сергій Рудик: «При цьому треба наполягати на відповідності інформаційного наповнення реклами статті шостій». «Ще можна підключити управління із захисту прав споживачів», — каже Сергій Череп. «І звернутись до Верховної Ради як суб’єкта законодавчої ініціативи», — додає Віктор Гончарук. Звернення КМДА до Верховної Ради і Кабміну буде, підсумовує Рудик, проте наразі слід проаналізувати ситуацію з рекламою у місті в цілому.
Що ж, все це прекрасно, але як насправді перекласти SONY? Можна, звісно, за методом «як чується, так і пишеться», тобто «Соні». Із цим, так би мовити, «ноу проблем». От тільки чи змінить це насправді ставлення городян до української мови? Або, щоб не говорити «за всю Одессу», чи змінить це ставлення до української мови зі сторони чиновників Київради, які і до, і після показово проведених нарад спілкуються переважно на «общепонятном»? Не говорячи вже про чисельну армію їхніх помічників, секретарів абощо.
«Куме, ви чули, як вони свої телевізори називають..?» Анекдотів у нашому київському повсякденні не бракує й так.
