Багаторічну судову практику — на заклання!

Усі ми знаємо, що двох правд не буває і що чорне не стане білим, а біле — чорним, якщо змінити під ними таблички з написами. Але саме це зараз і відбувається, і не будь–де, а у Верховному Суді України, якому саме й належить бути осередком дотримання справедливості й закону... Але про все по порядку.

Корпоративний конфлікт навколо ВАТ «Київміськнафтопродукт», а також роль суддів у рейдерському контролі над підприємством та в розкраданні майна з наступною ліквідацією самого «Київміськнафтопродукту» давно вже стали притчею во язицех. На підприємстві вважають, що всі ці дії впроваджуються в інтересах народного депутата Андрія Деркача. Правду справжнім власникам підприємства дивним чином не вдається відшукати навіть у Верховному Суді.

У Верховного Суду України донедавна була сформована чітка судова практика. Згідно з нею, при розгляді справ щодо оскарження зборів акціонерів суди передовсім мусять звернути увагу, чи був кворум на зборах. Основною вимогою для визнання зборів акціонерів такими, що відбулися, була присутність осіб, які володіють разом понад 60 відсотками акцій. Також Верховний Суд України неодноразово приймав ухвали, якими відзначалося, що рішення загальних зборів акціонерів можна визнати недійсними у випадку, коли неприсутність позивача могла суттєво вплинути на ухвалення рішення. Така норма, до прикладу, викладена у визначенні ВСУ від 19.09.2001 р. у справі про оскарження зборів акціонерів «Торговий дім «Укртатнафта–Київ», постанові ВСУ від 21.10.2003 р. у справі про оскарження зборів акціонерів ВАТ «Орджонікідзенський гірничо–збагачувальний комбінат», рішенні ВСУ від 28.12.2005 р. у справі про оскарження зборів акціонерів ВАТ «Чернігівський торговий центр «Дружба» та інших.

Навіть при розгляді справи про оскарження зборів акціонерів «Київ­міськ­наф­топродукту» Верхов­ний Суд України вказував на таке. У випадку присутності на зборах достатньої кількості акціонерів, які мають право ухвалювати рішення у відповідності до закону, суду для прийняття рішення слід враховувати не лише інтереси окремих акціонерів, котрі володіють значною кількістю акцій й, вочевидь, можуть вплинути на результати голосування, а й враховувати волевиявлення більшості присутніх на зборах акціонерів товариства, які проголосували за ухвалені на цих зборах рішення. Зокрема, така позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 16.08.2006 року по справі № 6–2307, за позовом ще одного міноритарного акціонера «Київміськнафтопродукту» пані Савенок.

Більше того, Верховний Суд неодноразово вказував на незаконність судової заборони на проведення зборів акціонерів, а відповідно — на неможливість визнання зборів акціонерів недійсними у зв’язку із забороною на це суду.

Що ж відбувається у Верховному Суді, коли йдеться про «Київміськнафтопродукт»? 18 грудня минулого року ВС розглянув дві судові справи за позовом міноритарного акціонера ВАТ «Київміськнафтопродукт» Євгена Владиславовича Фещенка, котрий є власником менш ніж 0,001 % акцій цього підприємства. Не треба бути гіперінтелектуалом, щоб збагнути: присутність пана Фещенка чи його відсутність не могла жодним чином вплинути на рішення зборів акціонерів. Проте чомусь цього разу ВС вирішив закрити очі на подібну «дрібничку» й ухвалив зовсім нелогічне рішення, що суперечить випрацьованій практиці. Мало того, що Фещенко є власником мізерного пакета акцій. Причини, на підставі яких він вимагав визнати збори акціонерів незаконними, також не витримують критики. Адже головними доказами були... заборони судів на проведення зборів, а також те, що державні виконавці у деяких випадках «встановили факти непроведення зборів акціонерів». Насправді ж визначення (незаконність яких пізніше встановили вищі судові інстанції) все той же Фещенко отримував за своїми позивами з надуманими вимогами, а державні виконавці складали акти, не побувавши на самих зборах акціонерів підприємства. Цікаво, у що обійшовся кожен такий акт?

Вельми підозрілим є те, що пан Фещенко оскаржував збори акціонерів ВАТ «Київміськнафтопродукту» у різних судах Києва — Солом’янському та Дніп­ровському районних, а підприємство зареєстровано у Деснянському районі столиці. Сам же Фещенко особисто на жодному зі слухань присутнім не був. Та й навіщо, якщо потрібне рішення вже було готове?!

Вищий господарський суд України, керуючись раніше випрацьованою практикою ВСУ стосовно оскарження зборів акціонерів, відмовив Фещенку в позові та визнав законність зборів акціонерів «Київміськнафтопродукту». А результатом розгляду справи у Верховному Суді стало задоволення позову акціонера, який володіє мізерним пакетом акцій і участь якого ніяк не вплинула на рішення зборів. Ще один результат — рішення, за які на зборах проголосували акціонери, котрі володіють більш як 75 відсотками акцій, було визнано недійсними. Отже, ВСУ створив небезпечний прецедент, завдяки якому будь–хто з власників навіть однієї акції підприємства може оскаржити рішення, підтримані загальними зборами акціонерів, і у такий спосіб заблокувати роботу підприємства. Відтак держава може бути охоплена новою хвилею рейдерських атак.

Нова практика Верховного Суду була застосована після приходу до влади у Колегії суддів з господарських спорів Валентина Барбари. Виникає думка, що пан Барбара, аби догодити інтересам народного депутата Андрія Деркача (саме його ім’я пов’язують з рейдерством на «Київміськнафтопродукті»), пожертвував практикою Верховного Суду України, яка випрацьовувалася десятиріччями, а також авторитетом вищої судової інстанції держави.

Петро САГАЙДАК