Вічна тема — можливість/неможливість привести до влади в Києві нового мера — має безліч варіацій. Особливо тепер, в контексті того, що на порядку денному — застосування імперативного мандата щодо до столичних перебіжчиків з Блоку Тимошенко («УМ» писала про це у четвер). Якщо до депутатських лав Київради увіллються свіжі (й непідкупні!) сили і на Хрещатику,36 буде сформована нова більшість, безкарне розкошування Черновецького може припинитись раз і назавжди. Хоча цю прекрасну перспективу нівелює слово «якщо». На сьогодні воно є ключовим, бо з нього починаються усі просторікування на тему світлого майбутнього. Не ламаючи традиції, «УМ» також намагається у розмові з депутатом Київради Олександром Бригинцем помріяти, виходячи з того, що буде «в разі якщо...»
Ой, нелегка ця робота — із болота тягти бегемота...
— Пане Олександре, давайте почнемо усю довколавиборчу лірику з арифметики. Зараз у Черновецького — 71 голос...
— Важко сказати, скільки у нього голосів... Багато людей, які формально входять у його команду, не підтримують Черновецького з багатьох питань. Скажімо так: у нинішній Київраді є десь 35 послідовних прихильників Черновецького, 35 послідовних опозиціонерів і 50 депутатів, що становлять таке собі болото... Коли задіє імперативний мандат, ситуація зміниться: твердих «черновецьких» залишиться 20, твердих опозиціонерів стане 50, а «болото» залишиться усе тим таки — 50.
— Тобто у опозиції не буде 61 голосу?
— Так. Але Черновецькому, щоб скласти свою більшість вдруге, доведеться тягти з «болота» щонайменше 40 душ. Нам потрібно значно менше. Особливо враховуючи те, що витягувати доведеться депутатів з «Нашої України», які часто виступають з критикою мера (хоча голосують вони так, як їм заманеться — інколи врізнобій, інколи — на підтримку Черновецького) — тобто тих людей, яким все ж таки треба відповідати за свої гасла.
— Стосунки БЮТ із «Нашою Україною» в Київраді є прохолодними?
— У якому розумінні? Людському? Звичайно, ми спілкуємось, домовляємось про якісь речі і завжди сподіваємось, що «Наша Україна» нас підтримає. Хоча коли доходить до діла — до голосування за земельні питання абощо — на всю фракцію ми розраховувати не можемо.
— Наскільки стабільною може бути спілка демократичних сил у Київраді?
— Стабільна більшість ґрунтується на стабільних приватних інтересах. Чому «антикризова» коаліція у Верховній Раді була стабільною? Саме з тих причин, про які я сказав — вона була перетворена на таке собі акціонерне товариство закритого типу. З нього ніхто не міг вийти, щоб не втратити свій пай. Інша річ — демократичне об’єднання, де кожен має право обстоювати свою позицію. Для прикладу візьмемо історію з Плющем. Якби йшлося не про демократичну коаліцію, від депутата, який пішов проти інших, вже нічого б не залишилось...
— От тільки коли у новій більшості Київради знайдеться з десяток таких «плющів», затріщить вона по всіх своїх швах...
— А це вже інша наша проблема — відсутність демократичної традиції. Коли народ і терпимо, і цинічно водночас ставиться до того, що його зраджують, ці походи «наліво» не припиняться. Треба змінити ставлення виборців до цієї хитрої гри.
Київрада «здасть» Черновецького, щоб не пропасти самій
— Гаразд, але «конституційну більшість» — 2/3 голосів від загальної кількості депутатів — ви не очікуєте?
— Чому ж? Очікуємо! На сьогодні ситуація така: є велика загроза відставки Черновецького. Для цього є багато юридичних причин і підстав — догана від Президента, приміром... Водночас слід враховувати те, що багато депутатів нинішнього скликання вже не зможуть потрапити до наступної Київради. Тому з метою самозбереження вони просто перефарбуються і підуть на зміну поглядів. Знайдуть ті моменти, з яких вони не згодні з Черновецьким, піднімуть їх на щит і будуть говорити про себе, що от ми, мовляв, і є найбільшими борцями з мером. Тобто щоб відтермінувати свій власний розпуск, сама Київрада може «здати» Черновецького.
— Я чула про такий варіант, який, до речі, все одно не вирішує проблему. Черновецький залишається головою КДМА, звідки його звільнятиме не Київрада, а Президент, якщо він, звісно, взагалі має такий намір...
— Такими є особливості Закону «Про столицю». Але якщо Черновецький не буде мером, у нього не залишиться підстав обіймати посаду голови адміністрації. У Президента, відповідно, — підстав тримати його у цьому кріслі.
— А це хіба не алогічно: відправити Черновецького у відставку, але залишити Київраду в її попередньому складі? Все одно, що змістити Прем’єра, не чіпаючи його Кабмін...
— Ні, це неправильна аналогія. Черновецький і мерія співвідносяться, радше, як Президент і Верховна Рада. Тобто першому можна оголосити імпічмент, і це ніяк не позначиться на існуванні другої. Мер столиці обирається у інший спосіб і на інший термін, ніж Київрада. Окреме питання у тому, що та Київрада, яка є сьогодні, абсолютно себе дискредитувала, прикриваючи Черновецького і допомагаючи йому у всіх його безглуздих починаннях. Тому БЮТ є прибічником того, що Київрада має бути розпущена.
У БЮТ хто свій, той і наш
— Пане Олександре, є у мене до вас питання, яке я вже втомилась ставити депутатам Верховної Ради: кого БЮТ висуватиме на посаду мера?
— Відповідь у мене буде проста і щира: ніякого «нагорі» (де ви цим цікавились) немає. Бо якщо ми говоримо про висунення консолідованого кандидата від опозиції, рішення це прийматиметься всіма сторонами.
— Анатолій Семинога на одному з недавніх чатів сказав, що БЮТ висуватиме свого кандидата. Так свого чи консолідованого?
— А свій і означає «консолідований». Бо коли ми говоримо «свій» або «наш» кандидат — це означає, що він є нашим для нас, для БЮТ, а також бажано і для всіх наших же партнерів. Бо якщо це людина, якій ми не довіряємо, ми за неї не голосуватимемо.
— Кличко — ваша людина?
— У нас «наших людей» багато. І Кличко — наша людина, і Семинога, і Луценко, і Томенко, і Поживанов — також. Але це не означає, що хтось із цих людей стане мером. Це питання вирішуватиме коаліція в цілому. Тим більше що кандидатура насправді визначається тоді, коли це буде актуально.
Велика київська приватизація триває: на кону — черговий куш
— 21 лютого Київрада має відновити свою роботу. Ви розраховуєте, що до цього часу ЦВК уже ухвалить рішення щодо застосування імперативного мандата стосовно перебіжчиків?
— Не знаю. Члени ЦВК можуть захворіти, або щось іще станеться. Але кожен із представників Центрвиборчкому репрезентує ту чи іншу політичну силу. Тож буде зрозуміло, як саме до Черновецького ставляться ці сили. Якщо, приміром, Партія регіонів негативно сприйме зміну київської влади через застосування імперативного мандата, стане ясно, що, попри всі свої гасла, «Регіони» сприяють її збереженню.
— Рано чи пізно, у тому чи іншому складі, але Київрада повернеться до звичного режиму роботи. Ви не могли б детальніше зупинитися на тих 78 об’єктах, приватизація яких — на порядку денному Київради?
— Цікаво, що кожного разу, коли виникає небезпека руйнації владної піраміди в Києві, викидається купа майна і землі для того, щоб передати її комусь. Точніше, не просто «комусь», а певним депутатам Київради — як знак вдячності та гонорар за підтримку. Так і зараз: чималий пакет комунальних підприємств виставлений на приватизацію.
— Це об’єкти культури? Повторюється ситуація минулого року, коли почали приватизовувати кінотеатри, галереї тощо?
— Не тільки. Зараз серед інших об’єктів — аеропорт «Жуляни», наприклад...
— І що, до нього вже придивляються бажаючі?
— Звичайно. Скільки завгодно. Майже кожен бізнесмен спокуситься такою пропозицією, адже там стільки землі...
— І ніхто, звичайно, не гарантує збереження його профілю?
— Хтозна. Спочатку можуть гарантувати, а потім внести зміни до угоди. Або не змінювати профіль, але зробити з «Жулян» невеличкий спортивний аеродром. Я б сам особисто не ризикнув категорично стверджувати, що аеропорт у центрі Києва дійсно є необхідним місту. Можливо, що й ні. Можливо, що Бориспіль справляється з усім транспортним навантаженням сам. Тут проблема в іншому: ніхто насправді не знає, що потрібно Києву. Я цього також не знаю, бо якоїсь «узаконеної» думки з приводу того, що потребує місто — у вигляді генплану абощо, — просто не існує. Ясно, що на цьому дехто дуже добре нагріє руки, а кияни, як завжди, залишаться ні з чим. Єдина втіха: сподіваймося, що нова більшість у Київраді скасує усі ці рішення.
ДОСЬЄ «УМ»
Олександр Михайлович Бригинець — народився 1962 року. Поет, прозаїк, журналіст. Володар гран–прі міжнародного літературного аванґардного фестивалю імені Велеміра Хлебнікова, лауреат фестивалів Europa House (1988 р.) та фестивалів російської аванґардної поезії в Москві (1989, 1990 р.р.). У 1991 р. видав дебютну поетичну збірку «Прогноз на сьогодні», пізніше — «Прогноз на вчора» та «Ауспіції». Автор романів «Пошуки вільної пастки»(1992 р.) та «Подорожі навмання» (1993 р.). У 1995 р. створив Мистецьку агенцію «Територія А» та як поет–пісняр розпочав роботу з провідними українськими композиторами і виконавцями, протягом 10 років створив понад 100 пісень. Як журналіст працював у газеті «Київська правда», очолював редакцію поезії видавництва «Молодь». З 2003 року — виконавчий продюсер телеканалу O–TV. У Київраді є секретарем постійної комісії з питань культури та інформаційної політики.
