Юрій Ключковський: Державі потрібна конструктивна опозиція

Напередодні Нового року «УМ» попросила підбити підсумки буремного в політичному сенсі 2007го народного депутата від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», політика й законодавця з великим стажем Юрія Ключковського. У парламенті Ключковський — заступник голови Комітету з питань державного будівництва. Посад у виконавчій владі він не отримав (хоч і належить до найбільш «ющенківського» крила партії «Наша Україна»), але менш авторитетним і компетентним від цього не став.

«Втрат було багато»

— Рік був складний, — визнає Юрій Богданович. — Дуже напружений. І дуже конфліктний. Сьогодні ще передчасно казати, чи ми успішно розв’язали ці конфлікти. Але якісь передумови для цивілізованого їх розв’язання були закладені.

Звісно, 2007 рік пройшов із великими втратами. Для всіх політичних сил, і, що головне — для України в цілому. Те, що відбувалося весною та влітку, не додало нашій державі позитивної репутації. А це означає, що сьогодні доведеться думати, як цю репутацію відновлювати. Також, без сумніву, криза загальмувала процес вступу України до Світової організації торгівлі. У грудні ми могли б уже бути членом СОТ, а тепер доведеться знову це відкласти — здається, вже третій рік поспіль.

Але водночас можна говорити й про певні позитиви. Зокрема, про те, що ця криза не довела до гострого суспільного конфлікту, а все­таки була розв’язана мирними засобами — шляхом позачергових виборів. Адже інакше з неї можна було вийти тільки через громадянську війну. І якщо така позитивна традиція — розв’язувати кризи в мирний спосіб — закріпиться, то це буде серйозним здобутком для становлення демократії в Україні.

Інше питання, чи ми мусили заходити в цю кризу. Без сумніву, тут спрацювало дуже багато суб’єктивних факторів. Криза була спричинена політичною корупцією, і це явище, на жаль залишається перед нами як загроза, з якою треба рахуватися.

«Реверанси в бік опозиції робимо для того, щоб зробити її конструктивною»

— Юрію Богдановичу, коли ви говорите про передумови подолання негативів, то маєте на увазі ті поступки опозиції, на які нині йдуть коаліція і Президент? Бо деякі кадрові призначення глави держави виглядали досить несподівано.

— Це, з одного боку, спосіб забезпечити дієвість коаліції й уряду. Але те, що зараз робляться великі реверанси в бік опозиції — це не лише відображення об’єктивного факту не дуже стійкої (всього два голоси «запасу») коаліції. А й намагання посилити конструктивні тенденції в середовищі опозиції. Бо, ясна річ, до війни дійти легко, і руйнівна опозиція може дуже багато наруйнувати. Створити — не зможе. Тому для держави важливо, аби вона була конструктивною.

— Однак після того, як при голосуванні минулої п’ятниці Партія регіонів порушила домовленості, у коаліції зайшла мова про те, що варто менше «панькатися» з «регіоналами» й комуністами. І посилювати тенденцію на зближення з Блоком Литвина, зокрема — віддати йому посаду першого заступника Голови ВР. Чи відбуваються якісь переговори з цього приводу?

— Я не знаю про ситуацію з першим віцеспікером, бо не брав участі в тих розмовах. Хоча не виключаю такого розвитку подій. Так чи інакше, Блок Литвина не є абсолютно чужий для коаліції. І наскільки я знаю, була не одна спроба стимулювати його до тіснішої співпраці й навіть до вступу в коаліцію. Однак їхній вибір — залишитися в ситуації «ні вашим, ні нашим». Звісно, хочеться сподіватися, що принаймні з конструктивністю щодо розв’язання багатьох проблем у них питань не буде, і під час багатьох голосувань вони нас підтримуватимуть.

«Хочеться вірити, що всі винесли уроки з подій 2005го. І тепер працюватимуть разом»

— Якщо це сподівання не справдиться, то коаліції доведеться щоразу самотужки забезпечувати щонайменше 226 голосів. Наскільки це реально, адже серед такої кількості людей хоч хтось та захворіє, поїде у відрядження тощо?

— Ми вже стикалися з цим при голосуванні за Прем’єр­міністра, коли Іван Сподаренко перебував у реанімації. Це, звісно, проблема. Буде важко. Але нічого не вдієш — значить, розумно плануватимемо роботу.

— Аби ще тільки не повторювалися помилки, через які «помаранчева» команда вже було розкололася зсередини. Скажімо, деякі з останніх кадрових рішень Президента — наприклад призначення Єханурова (міністром оборони) і Богатирьової (секретарем РНБО) — знову виглядають як створення противаг, «обмежувачів» для Тимошенко. Адже відставку її уряду в 2005 році не в останню чергу спричинило протистояння Прем’єрки з секретарем РНБО Порошенком.

— Навпаки, я вважаю, що цього разу це — отримання уроків із наших невдач 2005 року. У мене принаймні складається враження, що Президент просто хоче скористатися можливістю навчити людей, які, в принципі, вважають себе антагоністами, працювати разом. Сформувати широку, потужну команду, яка б нарешті зрушила Україну з місця. Бо ми дуже багато говоримо про те, що у нас є шанси, але дуже мало робимо для їх реалізації.

Звісно, гарантії, що ситуація 2005 року не повториться, немає. Але залишається сподіватись на те, що всі учасники тих подій отримали свої уроки. І тепер розуміють, що, не працюючи разом, можуть отримати тільки якісь короткострокові кон’юнктурні вигоди. Хтось, скажімо, стане актуальним кандидатом у президенти, хтось отримає величезну електоральну підтримку тощо. Але це ж не державницький підхід, а на такому високому рівні треба думати не про своє місце в державі, а... Знаєте, як казав президент США Кеннеді: «Не думай, що Америка зробила для тебе — думай, що ти зробив для Америки».

— Є ще й інша небезпека. Представники Партії регіонів та її сателітів­комуністів у кулуарах Верховної Ради часто натякають на можливість повторних дострокових виборів. Мовляв, нічого не заважає їм через рік повторити досвід попередньої опозиції і скласти 150 мандатів, створивши передумови для розпуску ВР...

— Вони можуть говорити будьщо, але технологічно це вже так просто зробити не вдасться. Оскільки саме з ініціативи тодішньої коаліції (а теперішньої опозиції) у законі про вибори була скасована норма, яка дозволяла обнуляти виборчі списки. Тому якщо вони складуть 150 мандатів, їм на зміну прийдуть наступні за списками депутати. Це поперше. А подруге, нинішні кроки Президента все ж таки зменшать спокусу такого радикального сценарію. І конструктивна частина опозиції, назустріч якій вони спрямовані, не дозволить «радикалам» його втілити.

«Президент залишається для нас безумовним авторитетом»

— Юрію Богдановичу, хоч ви й попередили, що не хочете підбивати підсумки року саме для вашої політичної сили, але все­таки цікаво, як вона дійшла до таких трансформацій у стосунках із Віктором Ющенком? Раніше слово почесного голови для «нашоукраїнців» було беззаперечним, а тепер зі стану «НУНС» ми дедалі частіше чуємо про якусь незгоду з Президентом...

— Ну насамперед треба все­таки розрізняти «Народний союз «Наша Україна» як політичну партію і «Нашу Україну — Народну самооборону» як блок. Це різні речі, і та критика на адресу Президента, яка останнім часом часто лунає з вуст деяких лідерів партій­учасниць блоку, мені здається просто не зовсім порядною. І взагалі, найбільшим розчаруванням для «НУ» як блоку, який існує з 2002 року, є те, що нам так і не вдалося створити єдину партію.

— Хоча, входячи у блок, усі дев’ятеро голів партій­учасниць так переконували, що вдасться...

— Оскільки ми не зробили цього до виборів, то мені, виходячи з політичного досвіду стосунків у середовищі демократичних сил, було очевидно: і цього разу нічого не вийде. Але, якщо будуть внесені зміни в закон про вибори, згідно з якими балотуватися у парламент зможуть тільки партії, а не блоки, лідерам окремих сил доведеться поступитися своїми амбіціями заради виживання.

А поки що в них виникає бажання опиратися. І Президентові також. Хоча, звісно, у нас можуть бути з ним розходження, зокрема й по певних кадрових питаннях. Але я б їх не гіперболізував. Бо Президент є для нас остаточним і безсумнівним авторитетом. А коли виникають різні точки зору, дискусії щодо певних рішень — це ж є якраз свідченням здорового середовища, яке здатне думати, обговорювати і приходити до висновку.

До речі, мені дуже прикро за журналістів, що використовують прозорість «Нашої України», роблячи занадто відкритими ті процеси, які у наших опонентів дуже глибоко закриті. І їх, між іншим, далеко не завжди варто показувати, бо якщо є внутрішня дискусія, то це зовсім не означає, що є сварка, як такі речі часто подають.

— Це недоліки тієї демократії, якою заслужено пишається «Наша Україна».

— Це невміння сприймати демократію. Бо ненормально, коли виглядає так, що красивіше там, де демократії нема.