Відповідне конституційне подання до КС направили 60 народних депутатів. Парламентарії вважають, що є величезна потреба в офіційному тлумаченні частини другої статті 14 Закону України «Про кінематографію». Оскільки нечітке формулювання цієї норми закону залишає величезний плацдарм для маневру. Настільки величезний, що сама ідея дублювання українською фільмів іноземного виробництва ось уже стільки часу ніяк не може прижитися в українських кінотеатрах. Відстоювати позицію нардепів у Конституційному Суді мали В’ячеслав Кириленко та Юрій Ключковський. Але через відомі події у Верховній Раді пан Кириленко на засідання КС прийти не зміг, а тому спікером шістдесяти «підписантів» у залі суду був Юрій Ключковський.
Суперечлива норма Закону звучить так: «Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані, або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин». За словами Юрія Богдановича, наші прокатники навчилися дуже добре трактувати ці слова на свою користь. Наприклад, для отримання прокатного посвідчення вони представляють до Мінкультури дубльовану копію, а, отримавши дозвіл, на широких екранах демонструють цей же фільм у російському перекладі. «Чи вимога дублювання стосується лише однієї копії, яка потім припадатиме пилом на полиці в Мінкультури, чи всіх копій, які будуть розповсюджуватися?» — просить уточнити Юрій Ключковський. З точки зору логіки такого питання виникати не повинно — звісно, що всіх. Але, як бачимо, Закон дозволяє певні імпровізації... Наступна проблема — чи правильно вважати, що дублювання, озвучення та субтитрування є речами одного порядку? Зрештою, «накладання» голосу українського актора на голос його іноземного колеги не можна порівнювати з гарним дублюванням, літературний переклад для якого зробить фахівець. Кілька тем для роздумів у своїх запитаннях до пана Ключковського докинули й судді Конституційного Суду. Як то: які фільми підлягають під категорію «іноземний фільм», чи треба дублювати картину українською, якщо вона знімалася в Україні, але російською мовою, що робити з німим кіно, яке наче й відійшло в минуле, але ж може повернутися... Ухвали у цій справі з нетерпінням чекають не лише автори подання, але й самі прокатники. Яким, у разі позитивного рішення, доведеться нарешті рахуватися з Законом «Про кінематографію», а не шукати варіанти його, м’яко кажучи, ігнорування.