Стіни Єрусалимські

В Ізраїлі рік 5776. В Україні — 2007. Ми від них відстаємо. Правильний висновок, у принципі, хоч і не з того зроблений.

З ізраїльтянами говорити складно. По–перше, менталітет. По–друге, коли йдеться про державні інтереси й національну пам’ять, тут немає поділу на «вікторів федоровичів» і «вікторів андрійовичів», і тим більше «сан саничі» не настільки однозначні, а опозиція є партією, яка наразі не має можливості формувати уряд, а не організованим угрупованням шаблезубих шкідників у парламенті. Крім того, погляди ізраїльтян на світ, ворогів, друзів і партнерів у ньому уже сформовані, й Україна, здається, допоки не потрапила до жодної з цих класифікацій.

Широкі, відкриті жести назустріч викликають бурхливу реакцію, але не відповідні жести. От, скажімо, Президент Ющенко підписав незадовго до візиту в Ізраїль указ про передачу старовинної тори з Національного музею єврейським громадам України. Цей крок, доцільність якого є вельми дискусійною для наших мистецтвознавців, в Ізраїлі трепетно оцінили всі — від доктора наук, який водив урядову делегацію з екскурсією по музею «Яд Вашем», до президента Шимона Переса. По–нашому, по–слов’янськи було б віддати натомість якусь іншу річ, ну нехай не сакральну, але таки цінну. Скажімо, дві фрески Бруно Шульца, вивезені з Дрогобича чотири роки тому не дуже юридично вправними старателями єврейської історичної спадщини. Натомість розмова чиновників МЗС Ізраїлю з міністром культури Юрієм Богуцьким вийшла приблизно така: ми, мовляв, визнаємо, що ці настінні малюнки належать Україні, і радо надаватимемо їх вам для експозиції на міжнародних виставках, але нехай краще вони зберігаються у нас у запасниках музею «Яд Вашем» — надійніше буде. Іншими словами — Україні надали статус власника, який має право брати своє лиш для тимчасового використання. Поговорили два урядові чиновники, і я вам про це переказую тільки для того, щоб та «домовленість» була хоч якось зафіксована на папері.

Загалом сприйняття України та українців в Ізраїлі складне, грунтоване великою мірою на давніх стереотипах, долати які, як відомо, найважче. Принаймні тому, що дуже довго долати. Єдиний, втім, плюс від цього — українці ізраїльтянам небайдужі. Візит Президента України до Єрусалима справді жваво обговорювали тамтешні ЗМІ. Суб’єктивний висновок такий: вони мало знають про нас, вони уявляють нас не такими, як ми є.

Стереотип «номер раз» — Україна дихає антисемітизмом. Стереотип номер два, начебто на посилення першого, — національні герої України ХХ ст. співпрацювали з фашистами, а значить, морально сприяли нищенню євреїв.

Словами, які живуть в українцях, складно пояснити на івриті, що це не так, що «не МАУПом єдиним»... Чомусь слабка поміч і від статистики, яка свідчить: випадків плюндрування єврейських цвинтарів, підпалів дверей у єврейській школі чи інших образ «за лицем, а не за паспортом» в Україні незрівнянно мало порівняно з державами Євросоюзу, до прикладу. Відповідь, можливо, криється в двох позиціях. Перша — статті Кримінального кодексу щодо покарання за антисемітизм у нас майже ніколи не застосовують. Друга — Ізраїль дуже доскіпливий у визначенні «антисемітських проявів». Народ, котрий зазнавав гонінь та утисків упродовж тисячоліть і нарешті згуртувався у сильну, впливову державу, тепер сторожко реагує на кожен, навіть найдрібніший рух, що, «може бути спрямований проти одного з них». Так подумалося, коли на голові скульптурного кам’яного лева, що стеріг вхід до готелю «Елдан», де мешкали українські журналісти, я зауважила «терновий вінок» — хтось коронував несимпатичну тварюку вінком з іржавого колючого дроту. Це за 500 метрів від старого Єрусалима, від Голгофи. Якби щось подібне було помічено з алюзіями щодо кепкування над єврейськими святинями — то було б охарактеризовано як прояв антисемітизму, чи не так?

Тепер — до питання про сприйняття УПА, через яке й митрополита Андрея Шептицького, котрий врятував у роки Другої світової сотні євреїв, в Ізраїлі досі вагаються зарахувати до «Праведників світу». І тут відчувається, що це ми не розуміємо євреїв. Так, рятував по монастирях і церквах, рятував, а вже якими шляхами — питання десяте! Чи треба йти до праведності, чи рахувати камінці, об які спіткнувся цією дорогою?

Багатьох ізраїльтян шокувало визнання Романа Шухевича як Героя України. Втім, як спостерігали учасники переговорів, перші особи Ізраїлю реагували на звучання цього прізвища стримано — інформація була сприйнята, а не відкинута. І в даному візиті, вважають українські дипломати, нам вдалося, так би мовити, легалізувати Шухевича в Ізраїлі. Наступним кроком, запропонованим Києвом, є ініціатива «Діалог правди заради миру». Ющенко запропонував створити групу експертів з науковців, істориків, громадських діячів Ізраїлю, яку запрошено в Україну для роботи з архівами: хай приїдуть, дослідять тему, а потім зроблять висновки. Такою є ідея. Адже, як наголошував Президент усім своїм візаві в Єрусалимі: немає жодного підтвердження тому, що УПА виступала проти євреїв. Робота з джерелами й справді додасть незашореному науковцеві якоїсь іншої речовини до дивовижного коктейлю його думок та емоцій про українську історію.

Іще одна ремарка на полях візиту українського Президента до Ізраїлю. Сам же Віктор Ющенко, зустрічаючись із громадою вихідців з України, зауважив, що багато ізраїльтян досі сприймають Україну за кліше з пожовклої радянської газети «Правда». Біда не тільки в цьому, а й у тому, що Українська держава досі не може запропонувати інакший медійний продукт. Новини «Інтеру» та «1+1» — телеканалів, які єдині з українських можна побачити по кабельному телебаченню, — дають підбірку новин дозовано і майже в нічний час, а отже, російське ТБ із його викривленим баченням та оцінками наших подій стає єдиним «джерелом інформації» для двох мільйонів колишніх радянських людей, з яких 600 тисяч — з України. Чи варто дивуватися, що месидж визнати Голодомор геноцидом українського народу, один із ключових у цьому візиті, було приглушено іншими «голосами». Російськомовні канали, яких тут щонайменше п’ять, запрошували до студії якихось бородатих експертів, котрі з московським або одеським акцентом «вопрошали»: «Зачєм нам ссоріться с Россієй із–за іхнєго Голодомора?»

РОБОТА З ДОКУМЕНТАМИ

Україна запропонувала Ізраїлю взаємно запровадити безвізовий режим. Переговори про це розпочнуться з січня наступного року. Ще один перспективний план, що обговорювався в рамках візиту і знайшов відображення у спільній декларації про подальший розвиток партнерських відносин і дружби між Україною та Ізраїлем, — створення зони вільної торгівлі, переговори про що почнуться відразу по тому, як наша держава стане членом СОТ, тобто, ймовірно, ще цього року.

Ізраїль запропонував Україні укласти угоду про пенсійне забезпечення репатріантів. Згідно з цим документом, який, вірогідно, буде готовий до підписання наступного року, наша держава бере на себе зобов’язання забезпечити пенсією тих, хто працював в Україні (чи на території УРСР) і на схилі літ виїхав до землі обітованої. Варто зауважити, що пенсію від Держави Ізраїль ці люди також отримують. Зустрічною ж ініціативою Києва стала угода про працевлаштування українських громадян в Ізраїлі. За даними амбасади України в Тель–Авіві, на сьогодні в Ізраїлі є близько 10 тисяч заробітчан–українців, з них лише приблизно дві тисячі — легальні.

Першою спробою залучити ізраїльські інвестиції до проекту Євро–2012 є підписаний між Міністерством промполітики України та Міністерством промисловості, торгівлі та праці Ізраїлю меморандум про співробітництво. Цього четверга в Єрусалимі за участі Президента Ющенка пройшов «круглий стіл» із зацікавленими бізнесменами. Втім це була лише перша розмова, так би мовити, ознайомча, тому про результати конкретного поля інтересу конкретних ізраїльських фірм наразі нічого не відомо. Фахівці ж припускають, що, очевидно, одним із секторів тамтешнього інтересу є безпека — ізраїльські фірми брали участь в організації безпеки Олімпійських ігор у Греції.