Харків місцем проведення координаційної ради за участю всіх «губернатарів» було обрано, мабуть, невипадково. По–перше, у стінах саме його на той час столичних управ народжувалися найстрашніші циркуляри з нищівної продрозверстки. А по–друге, депутати–«регіонали» та комуністи, що складають нині більшість у міській та обласній радах, не дають добро на гідне вшанування пам’яті жертвам Голодомору. Ця обставина змусила голову Харківської обласної організації УНП Василя Третецького звернутися в день засідання до глави держави з листом, де він просить «видати спеціальний наказ, який передбачає спорудження в Молодіжному парку міста меморіального комплексу жертвам Голодомору і політичних репресій та оголосили парк меморіальною зоною, вільною від торговельних та розважальних закладів». За словами пана Третецького, оргкомітет з підготовки вшанування пам’яті жертв Голодомору облдержадміністрації звернувся з проханням про виділення землі для меморіалу до мерії ще в лютому, але й донині не отримав позитивної відповіді. У свою чергу, депутати обласної ради і досі не ухвалили програму з ушанування пам’яті, розроблену фахівцями облдержадміністрації.
Ситуація, що склалася на Харківщині, є показовою і парадоксальною одночасно. У рік геноциду від голоду найбільше постраждали східні та південні регіони. Але сьогодні керівники цих областей можуть найменше похвалитися своїми здобутками у справі підготовки до сумної річниці. Віктор Ющенко навіть визначив конкретний список (до нього ввійшли Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Херсонська і, як виняток, Хмельницька області), де чиновники не приступили до виконання жодного з пунктів визначеної весною програми. За словами глави держави, пам’ятні знаки жертвам Голодомору наразі встановлено менш ніж у 2 тисячах населених пунктах. Тобто лише в кожному дев’ятому селі з 17–ти постраждалих регіонів. І досі в Україні не складено повноцінний електронний реєстр загиблих людей, не видано Книгу Пам’яті, не впорядковано стихійні могили, що стали братським похованням для тисяч невинних жертв.
Як повідомила Президенту в селі Покотилівка одна з мешканок, в цьому селі на похованнях жертв Голодомору підприємливі ділки зараз будують палаци. Ще більше главу держави вразив той факт, що ця жінка і досі боїться відкрито назвати своє прізвище. «Страх, бездуховність і аморальність влади, — на думку Віктора Ющенка, — не менше зло, яке принесла тоталітарна продрозверстка». На його думку, у 2007—2008 роках Україна повинна зробити ключові кроки, щоб стало незворотною реальністю твердження «Україна пам’ятає. Світ визнає».