Українські «граблі» польських виборів

Завтра в Польщі відбудуться дострокові парламентські вибори. Передвиборчі розклади до болю нагадують нещодавно пережите Україною. Є затяте суперництво «помаранчевих» союзників — право­консерваторів з «Права і Справедливості» та лібералів із «Громадянської платформи». Лунали нескінченні взаємні підозри, звинувачення в соціальному популізмі, кумівстві та узурпації влади. Майже дзеркальна ситуація була і з «польським Морозом» — лідером «Самооборони» Анджеєм Леппером, котрого урядові екс­«побратими» звинуватили в більшості політичних гріхів. Подібними до українських були й безкомпромісна передвиборча агітація, безсоромні спроби спекулювати на почуттях правовірних католиків і ксенофобських інстинктах неосвічених патріотів. Та ж підміна чиновницького критерію фаховості відчуттям ліктя та упокореною лояльністю. Ті ж фрейдистські марення виборців, які самовіддано хотіли вірити у те, що розсварені «батькиреформатори» Туск із Качинськими таки «помиряться» у коаліційному екстазі. Те ж типово українське намацування післявиборчих векторів — чи то праворуч заблукати, чи загрузнути у нескінченних пошуках стабільності.

Щоправда, на відміну від нас, у Польщі є чітка поляризація партійних програм і кожен виборець може знайти в лідерах перегонів десять відмінностей. Є й момент, що відрізняє дві країни: нема побоювань, що якийсь Гжегож Підрахуй, «підбриє» відсотків із десять голосів, і внаслідок цього російська агентура в уряді виведе Польщу з НАТО чи ЄС.

Шалені рейтинги

Розбіжності польської передвиборчої соціології перевершують навіть українські статистичні «заказухи». За всіма останніми соцопитуваннями, перемагає «Громадянська платформа», щоправда, амплітуда версій вражає — десять відсотків. Так, за одним опитуванням, «ГП» набирає 43%, а за іншим — 33%. Тож можливі варіанти...

Гнучку натуру польських науковців відзначили ще на виборах 2005 прихильники Туска, котрим більшість експертів пророкували виграш. Довірливі «тускіанці» були щиро здивовані, довідавшись, що програли «всуху» «міцним горішкам» Качинським і парламентські, і президентські вибори. Згодом дещо спантеличені світила соціології науково пояснювали, чому прогнозували яблучко, а отримали дулю з маком. Як виявилось, «інтрига» не в підкупі чи некомпетентності соціологів — просто прихильники ГП не мобілізувалися в день виборів «на війну з тотальним злом», мовляв, і так перемагає Туск. Та й передбачався винятково один формат коаліції, демократичний — ГП і ПіС. Тож чого йти... Але «піднапружилися» дисципліновані виборці ПіС — і перемогли Качинські.

На нинішніх же виборах явка прогнозується значно вища — внаслідок активізації виборців від опозиції, роздратованих політикою правлячих близнюків. Подібного виборчого ажіотажу сусідня країна не знала давно. Туск навіть не полінувався злітати в Лондон, аби заручитися підтримкою тисяч тамтешніх польських заробітчан.

За останнім опитуванням соціологічної служби GfK Polonia на замовлення газети «Жечпосполита», перегони очолює «Громадянська платформа» з 30 відсотками, котру стрімко наздоганяє ПіС з 27%; посткомуністи з «Лівиці і демократів» (оновлений проект екс­президента Александра Кваснєвського) та аграрії з ПСЛ мають по 10%. Колишні «асистенти» урядової коаліції — «Ліга польських родин» та «Самооборона» — мають усі соціологічні шанси не подолати виборчий бар’єр (у Польщі це 5% для партій і 8% — для блоків).

Прогнозований провал ЛПР та «Самооборони» зумовлений майстерними політичними стратегіями Качинських. Досвідчені брати, взявши в уряд ці досить маргінальні партії, швидко зроби­ли їх посміховиськом, а завдяки про­думаній роботі «комісарів» ПіС значно відтягли на себе електоральні симпатії. Необмежений доступ до трибуни показав усю «глибину глибин» ультранаціоналіста Романа Гертиха, а політичне харакірі Леппера настало внаслідок сексуального і корупційного скандалів.

Сенсацією для країни стало зростання рейтингів польського аналогу Блоку Литвина — аграріїв ПСЛ. До польських «литвинівців» «прибився» розчарований сільський електорат «Самооборони».

Посткомуністи наразі виїжджають «на горбу» Кваснєвського, котрий після наведення сімейним підрядом Качинських «порядку і справедливості» в окремо взятій країні виглядає привабливим для кожного десятого поляка. Це з урахуванням того, що на попередніх виборах шанувальники лівої ідеї взагалі побоювалися опинитися за бортом Сейму. Найголовнішим «агітатором» для друзів Кваснєвського по червоному цеху стали, як це не парадоксально, самі Качинські. Вони обрали методику «підміни» політичного супротивника, замість ГП зацькувавши Кваснєвського то за «пияцтво» в Києві, то за фінансові «грішки молодості». А слов’янська душа любить «без вини винуватих»...

Переможець бере все...

Успіх і ПіС, і ГП зумовлений не лише цілісністю їхньої ідеології чи харизматичністю лідерів. Обидві ці політичні сили стали партіями безальтернативного вибору, сформулювавши два магістральних політичних проекти розвитку країни.

«Громадянська платформа» приваблює людей з вищою освітою та з більшими статками, тих, хто вірить, що можна оздоровлювати країну не вдаючись до хірургічного втручання. Туск відкритий на співпрацю з Євросоюзом, не цураючись цінностей відкритого суспільства. Але високий рейтинг партії зумовлений не стільки засадами ліберальної програми, скільки загальною втомою поляків від радикалізму Качинських і їхньої непродуманої кадрової політики в уряді.

ПіС же вабить переважно національно стурбованих, соціально залежних від держави людей, пропонуючи їм «солідарну підтримку» з наведенням жорсткого порядку. Водночас саме ПіС вдалося зацікавити політикою так званого «пересічного» поляка, котрий оцінює політичний карнавал з екранів телевізора. Цей поляк, зневірений у політиці з початку 90х, віднедавна увірував, що країну можна змінити. До того ж Качинські запропонували майже все — і «хліб», і політичні «видовища». Позаяк «розборки нагорі» йому особисто не шкодять, то і голосує пересічний поляк за тих, хто демонструє послідовність у відлові корупціонерів та комуністичних стукачів. До того ж Качинські проводять політику, котра подобається людям, які досі чекають «світлого завтра», часто спекулюючи на національних фобіях, зокрема щодо німців і росіян. Деякі заяви Качинських нагадують еклектичний популізм Путіна чи Тимошенко: вони можуть одночасно співати осанну успішним бізнесменам і обіцяти «націоналізувати» підприємства, або ж вітати польську євроінтеграцію, без рефлексій конфліктуючи з Брюсселем.

Привітні «дулі у кишенях»

Наприкінці виборчої кампанії політична конкуренція помалу перейшла у формат політичної істерії. І головними героями стали два мегаблоки — ПіС і ГП, адже виборчу коаліцію у Польщі формує не довільна конфігурація більшості, а саме переможець. Спочатку «платформісти» звинуватили Качинських в авторитаризмі. У відповідь ті заявили, що нинішні вибори визначають долю Польщі, котра опиняється перед загрозою комуністичного реваншу. Після ж теледебатів, котрі Туск виграв і в Кваснєвського, і в Качинського, пристрасті розбуялися.

За три дні до виборів ПіС звинуватив ГП у покриванні корупції, опублікувавши свіжі записи спецслужб, на яких депутатка від «Платформи» Беата Савіцка «готувалася» до хабара. Після морального шмагання і каяття винуватицю, зрозуміло, виключили з партії. Туск, у свою чергу, звинуватив уряд у значно більшому гріху — використанні спецслужб у політичній боротьбі. До цього звинувачення доклалася й історія про те, як кілька років тому нинішній прем’єр­міністр Ярослав Качинський хотів перекупити голос депутатки від ГП Юлії Пітери. Не забарився і ПіС, доводячи ніби ГП планує масово роздержавити і приватизувати лікарні.

Тож попри наявні ідеологічні підстави для примирення, варіанти для формування урядової коаліції можливі різні. Адже бруд, котрим облили одне одного демократи з таборів Качинських і Туска, залишить плями і після виборів. А от «ідеологічні» прив’язки щодо причин найабсурднішого складу коаліції знайдуться завжди.

Наразі ж найвірогіднішим виглядає єднання будького з переможців із нейтральними аграріями, котрі утримувалася від лобових зіткнень, помалу підбираючи у свій виборчий актив душі розчарованих поляків. Адже, як просторікують польські політологи, коаліції Туска і Качинських можуть перешкодити амбіції, бо одні вже призвичаїлись керувати, а інші лишень готуються приміряти лаври переможців.