Ворог біля воріт

Не так давно Києво–Печерську лавру визнали одним із семи чудес України, однак це не рятує її від традиційної хвороби Києва — нічного нищення пам’яток архітектури. Вночі з неділі на понеділок зникла брама на в’їзді до Нижньої Лаври Києво–Печерського заповідника: пам’ятку 1850 року, разом із частиною стіни, розібрали за одну ніч. Історичну цеглу, металеве покриття й ковані деталі воріт поскидали поряд, на Оленівському подвір’ї біля 71–го корпусу Лаври.

«У цей понеділок я йшов на роботу, — розповів Роман Качан, завідувач відділу історії Києво–Печерської лаври. — Як і всі наші співробітники, я був дуже здивований тим, що не побачив в’їзної брами на нижню територію. Її повністю було знесено й уламки, тобто цегла і металева якась конструкція, арматура лежали поруч, у сусідньому подвір’ї. А натомість на шлагбаумі висіла табличка, на якій було написано, що в’їжджати на нашу територію треба через Паркову алею, оскільки західна брама знаходиться на реставрації». Браму прибрали без жодної проектно–кошторисної документації й без відома дирекції заповідника. Науковим співробітникам не залишилося нічого іншого, як скласти акт про зруйнування пам’ятки. За словами директора заповідника Сергія Кролевця, зруйнована брама стояла на вулиці Січневого повстання, і реставраційні роботи там проводила Києво–Печерська лавра Православної церкви Московського патріархату. «Є їхнє звернення з листом щодо намірів виконувати якісь реставраційні роботи на цьому об’єкті, але ніяких дозволів заповідник не давав», — повідомив пан Кролевець. Він не виключає, що ворота знищили саме під час цих робіт, проте зазначає, що документальних доказів цього нема.

Натомість Українська Православна церква Київ­ського Патріархату прямим текстом звинуватила УПЦ МП у руйнуванні пам’ятки. «Очевидно, що розміри брами не вписувалися в ту масштабну будівельну і комерційну діяльність, що розгорнуло на території Лаври її нинішнє керівництво на чолі з архієпископом Павлом, — ідеться в заяві прес–секретаря УПЦ КП архімандрита Євстратія. — У всеукраїнській і всеправославній святині — Києво–Печерській лаврі, що частково надана монастирю Московського патріархату в користування, архієпископ Павло поводиться як у приватній вотчині».