Україна як арена протистояння Росія-Захід

Доброго дня, я Володимир В‘ятрович.

Я з України.

Всім привіт просто з виру історії.

Україна — це арена протистояння Росія-Захід.

Понад сто років тому, після більшовицької революції, Росія згорнула спроби модернізації. Зупинила своє перетворення на демократичну ліберальна державу західного зразка. 

І з цього моменту почалося протистояння Росії із Заходом та цінностями свободи, які він уособлював.

Спроба Заходу завадити утвердженню на теренах колишньої російської імперії більшовицького режиму зазнала краху на початку 1920-х. Зокрема через неправильну ставку Європи на так званий російський білий рух як свого головного союзника.

«Інша Росія» виявилася неспроможною зупинити більшовицьку.

Недостатня увага Заходу до національних рухів, і в першу чергу українського, завадила спробам зруйнувати СРСР.

Тому Захід змушений був спочатку змиритися з існуванням цієї держави, відтак визнати її. Він налагоджував економічні взаємини, попри наявну інформацію про злочини більшовиків проти населення СРСР і особливо українців.

Врешті Захід навіть пішов на військову співпрацю з Кремлем для боротьби з іншим тоталітаризмом, нацистським, який він вважав більш небезпечним для себе.

Ця співпраця дозволила Росії після перемоги над Німеччиною поширити свій вплив на половину Європи.

Щойно після того Захід, тепер очолюваний США, змінив свою політику щодо СРСР, почавши так звану Холодну війну.

Вона закінчилася поразкою совєтів, неспроможних протистояти економічному, політичному та військовому тиску Заходу. Але 1991-й виявився не кінцем історії цього протистояння. Ослаблена російська імперія протягом десятиліття імітувала західні стандарти політики, отримуючи за це допомогу Заходу і таким чином пережила кризові для неї 1990-ті.

Але з початку 2000-х, поступово зміцнюючись матеріально, почала повертати свої впливи на постсовєтському просторі. Спершу політичними методами через проросійські політичні сили. Після їх поразки в Грузії та Україні почала погрожувати застосуванням сили і зрештою вжила її.

Цей перехід до силових сценаріїв збігся з тим, що Росія відкинула політику мімікрії під Захід і кинула йому відвертий виклик.

Захід тривалий час не хотів помічати зміни в Росії, намагаючись трактувати її як державу з притаманними для періоду трансформації проблемами. І навіть початок загарбницьких війн проти Грузії в 2008-му та України у 2014-му не вплинув суттєво на ставлення Заходу.

Тривала активна економічна, політична та культурна співпраця з Росією.

Ситуація почала змінюватись тільки тепер.

Насамперед завдяки завзятому опору українців, які продемонстрували: цінності свободи — це не лише застиглі на бібліотечних полицях гарні слова, але справді мобілізуючі чинники, здатні тримати народ у протистоянні з нібито сильнішою воєнною потугою.

Врешті успіхи української армії продемонстрували, наскільки перебільшений страх перед «другою армією світу», який спонукав Захід не помічати агресивної російської політики.

Нарешті Захід почав активну боротьбу з Росією.

Поки економічними методами і військовою допомогою українцям. Це багато, але не досить для перемоги над Путіним, який має поки перевагу над Заходом, саме тому, що чітко розуміє — він уже у війні зі світом, хоч поки на українській території.

Усі його кроки в Україні та світі враховують цю обставину.

Цю перевагу Захід може нівелювати, переставши ховатися за спинами українців.

І тоді світ свободи, сильніший матеріально і духовно, переможе світ неволі.

Станеться те, чого не відбулося понад сто років тому після більшовицького перевороту в Росії.

Захід переможе Російську імперію, опершись на українців, які мають за собою чудовий досвід ефективної боротьби з руснею.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!