Наша Церква – народна і з народом

15:21, 15.12.2021
Наша Церква – народна і з народом

Наша Церква – автокефальна, визнана, 15-а у Диптиху Православних Церков. (facebook.com/epifaniy)

Від дня Об’єднавчого Собору, який поєднав три ручаї колись розділеного українського православ'я в єдиний потужний і нестримний потік, минуло вже три роки. Єдина помісна Українська Православна Церква ствердилась і продовжує зростати, приймаючи до своєї родини нові громади та вірних.
 
Чи ж можливо перерахувати всі здобутки Української Церкви за ці роки?
 
На це не вистачить і десяти дописів. Адже Церква – це не лише кілька десятків архієреїв на чолі з Предстоятелем. Не лише кілька тисяч священнослужителів. Православна Церква України існує лише у своїй багатомільйонній єдності духовенства та вірян і завдяки їй. Саме наші згуртованість і віра допомогли Українській Церкві ствердитися усупереч зазіханням і втручанням тих, кому не давала спокою здобута нами незалежність. Незалежність, здобута століттями боротьби та поневірянь, незалежність вистраждана – і тому особливо цінна.
 
Український народ завдяки своєму історичному шляху добре знайомий з усіма складнощами визвольної боротьби та встановлення незалежності. Тривале перебування «під гнітом», фізична, духовна чи культурна окупація призводять до того, що нація, її культура й духовність або асимілюються, або розвиваються «всупереч», максимально дистанціюючись від панівного, нав'язаного світогляду. І обидва шляхи шкідливі!
 
Адже у першому випадку нація втрачає саму себе. А в другому – зростає в безумовній залежності від «ворога», і стає нездатною існувати самостійно, вибудовуючи сам сенс свого існування на тому, щоби чинити «не так як вони».
 
І, мабуть, одним із найбільших досягнень Православної Церкви України, одним із головних підтверджень її становлення за ці три роки стало формування власного обличчя – обличчя єдиної і незалежної Церкви українського народу.
 
Наша Церква – народна і з народом. У містах і маленьких селах, у храмах та в онлайн-трансляціях служб, в окопах на Сході та біля лікарняних ліжок, у мобільному застосунку «Моя Церква» на телефонах у багатьох вірян, на Майдані Незалежності з потребуючими, у шелтері для постраждалих від насильства та на просвітницьких курсах щодо профілактики ВІЛ-інфекції.
 
Наша Церква береже свою історію й традиції та приймає виклики сучасності. Ми розвінчуємо міфи про православну віру, приймаємо записки онлайн, спілкуємося з вірними у соцмережах, та при цьому стоїмо на міцній основі – на вірі у Господа та любові, що єднає нас в єдину Церкву.
 
Наша Церква – автокефальна, визнана, 15-а у Диптиху Православних Церков. Ми, українці, добре знаємо ціну незалежності – точніше, її безцінність, – і тому ставимося до неї з особливим благоговінням. Влітку 30-річчя відновлення незалежності України ми мали нагоду святкувати з людиною, завдяки якій відбулося загальноправославне проголошення незалежності Української Православної Церкви – Вселенським Патріархом Варфоломієм.
 
Об’єднавчий Собор три роки тому став важливою віхою в становленні помісної Православної Церкви України. Та посадивши дерево, не можна кидати його напризволяще. Маємо зрощувати його, поливати, оберігати від шкідників та щепити, аби щороку отримувати добрі плоди.
 
«Хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне. Кожен придiляй з ласки серця, не з гiркотою i не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багатi на всяке добре дiло» (2 Кор. 9:6-8).
  • Не падайте духом і не опускайте руки!

    Тому закликаю: не падайте духом і не опускайте руки! Бо якщо піддатися духовній втомі, то її «плодами» будуть пригніченість, безнадія, журба, зневіра, збайдужіння, зачерствілість серця, відчай. А це якраз і потрібне нашому ворогу, аби нас здолати. >>

  • Тризуб з білорусі, не лише сенсація

    Полоцькі князі спадкували без змін знак батьків протягом кількох поколінь. Тож, знак Ізяслава Володимировича успадкував його син Брячислав Ізяславич за правління якого (1003-1044 рр) і почали на денця посуду ставити клейма з княжими знаками. >>

  • Чи Америка візьметься всерйоз

    У кожного воїна, громадянина і вищого військово-політичного керівництва держави повинна бути усвідомлена впевненість у обов'язковій перемозі України. І що для такого потрібно ще пройти тернистий шлях війни у єдності, консолідації та непримиримості до війни. >>

  • Право на життя

    Право самим обирати і змінювати владу на демократичних виборах. Помаранчевий Майдан довів, що українці нікому не дозволять фальсифікувати свій голос. Ми не Росія, де ботоксна істота вже 20 років впарює рабам, що вони раби. >>

  • Комплекс меншовартості українців розвіяний

    Вже ніхто у світі не сплутає росію та Україну. Комплекс меншовартості українців розвіяний та відійшов у небуття. Вже не виникає сумнівів щодо державної української мови. Ми зрозуміли і переконалися на власному досвіді – наскільки українці далекі від того північного народу. >>

  • Наше майбутнє без вас!

    Сьогодні Україна в вогні і палає від сходу до заходу, із півдня до півночі. Гинуть наші дітки, жінки, чоловіки і самі достойні солдати і солдатки світу. >>