Оксана Линів: мистецтво можливого

Першою жінкою за 145-річну історію Вагнерівського фестивалю у Німеччині за диригентським пультом управляла оркестром 25 липня уже добре знана в європейському світі класичної музики українка Оксана Линів. Ця  подія співмірна трохи не з першим польотом вумен у космос.

Бо консервативні традиції у царині класичного мистецтва батуту –  диригентську паличку, яка перетворює окремих музикантів у злагоджений єдиний творчий багатозвучний  талант, звикли віддавати у чоловічі руки.

Нині 43-річна Оксана Линів із містечка Броди, що на Львівщині, цілеспрямовано доводить, що тендітною чарівністю, наполегливістю й несамовитою активністю  можна не лише впевнено тримати диригентський атрибут, а ставати амбасадором України, яка ніяк за майже 30 років сповна не усвідомить важливість високої культури та культурної дипломатії.

Урочисте відкриття знаного на весь світ Байройтського фестивалю  -  нову постановку опери «Летючий голландець» Ріхарда Вагнера, головні партії у якій виконали світові зірки Джон Лундгрен (баритон зі Швеції), Асмік Григорян (сопрано з Литви) та Георг Цеппенфельд (бас, Німеччина),  слухали мільйони слухачів  11 європейських радіостанцій, зокрема Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Латвії, Литви.

Вагнерівський фестиваль традиційно відвідують перші особи Німеччини. Ангела Меркель ліворуч друга.

Українська аудиторія Радіо Культура таку можливість мала вперше. Це стало можливим завдяки участі НСТУ в Європейській мовній спілці.

Публікації про диригентку з України Оксану Линів в авторитетних виданнях New York Times, DW й інших  — це лаври і країні та її промоція. «Кожен момент мені зараз доводиться думати про роль культурних подій в контексті міжнародної дипломатії.  Україні потрібно переглянути своє ставлення до міжнародних фестивалів і подій такого рівня, адже саме вони здатні ставати тим магнітом, який на століття створить ті впізнавані для інших країн культурні бренди!» - поділилася у переддень насправді історичного виступу у Німеччині Оксана Линів.

Складної долі митець Вагнер завітав до невеликого містечка Байройт у Баварії 1872 року, який і обрав місцем для свого дітища. Проєктували не звичайний оперний театр, а спеціальний майданчик, адаптований до постановки монументального оперного циклу «Кільце нібелунга» композитора. Проєкт Готфріда Земпера врахував усі побажання Вагнера, зокрема, сховав оркестрову яму та диригента від глядачів.

Фінансував проєкт шанувальник таланту композитора — король Баварії Людвіг Другий. Перший Байройтський фестиваль відбувся влітку 1876 року. Донині опікуються ним нащадки композитора, які скурпульозно стежать, щоб усі настанови автора щодо інтерпретації його опер неодмінно виконувалися.

До речі, після закінчення Другої світової війни у Ваґнерівському місті Байройт під наглядом UNRRA (United Nations Relief and Rehabilitation Agency) та IRO (International Refugee Organization), українські втікачі від совєтів, тимчасово переміщені у табори DP, створили «маленьку Україну».

«В короткім часі були зорганізовані школи, церкви, організації, курси, спортові товариства, Пласт, Сум, суспільна опіка, кооператива та Музично-Вокальна Секція з театральним, танковим, орхестральним відділами і особливо великим хором «Боян». І ось ця мала, незамітна установа причинилася до величавого Шевченківського концерту у славному Ваґнерівському Фестшпільгаузі, у Байройті у 1948 році. A я точно пригадую собі спонтанну бурю оплесків на закінчення концерту і сльози в очах таборовиків підчас «Ще Не Вмерла Україна», - згадує Ляриса Зєлик, яка мешкає нині у США, у Нью-Йорку.

       Хор українців «Боян» співав у Байройті у 1948 році (Фото Ляриси ЗЄЛИК).

Подаю уривок зі споминів мого тата-Василя Палідвора, члена хору "Боян":

«Вершком мистецького досягнення і пропаґанди української пісні був виступ хору «Боян» на репрезентаційному концерті у роковини Т.Шевченка у залях, славного на ввесь світ Ваґнерівського «Фестшпільгавзу». Попасти на його сцену надзвичайно дуже важко, бо управа його ставить дуже великі вимоги під мистецьким оглядом. На кожній його імпрезі заля завжди виповнена до останнього місця. І тому не диво, що під час заповідженого концерту «Фестшпільгавз» був виповнений по береги своїми таборовиками, чужинцями-представниками американського-військового й цивільного управління, ІРО, численними німцями, а між ними і музичними фахівцями,та репортерами місцевої преси – тим більше, що концерт відбувався при співучасті повної симфонічної оркестри байройтської фільгармонії, – наводить Ляриса Зєлик уривок спогадів батька Василя Палідвора, члена хору «Боян», які були надруковані у журналі «Екран» у Чикаго. –

У програму концерту входили «Заповіт» – муз. Вербицького на два хори ; «Туман хвилями лягає» з опери «Утоплена» та kантата «Б’ють Пороги» – муз. М. Лисенка.

До участі запрошено відомих оперових співаків В. Матіяша (відспівав «Ой Дніпре» – муз. М. Лисенка та «Псалом 94 до слів Шевченка» – муз. В. Барвінського) ; та О. Руснака ( відспівав «Гетьмани» i «Садок вишневий» – муз. М. Лисенка). Дириґував хорами та симфонічною орхестрою енергійний др. Б. Кушнір. Для кращого зрозуміння були виготовлені програмки в німецькій та англійській мовах, в яких подано коротко про життя, творчість та значення Шевченка для українського народу».

А невгамовна і цілеспрямована  диригента Оксана Линів з командою готує на 26-29 серпня  V ювілейний сезон Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який приурочений 230-літтю з дня народження (а це сьогодні, 26 липня)  львівського Моцарта – Франца Ксавера Вольфганга Амадея –  сина геніального віденського класика. Моцарт-син жив і працював  на Галичині більше 30 років і суттєво вплинув на розвиток місцевого музичного мистецтва як піаніст, композитор, диригент, організатор мистецьких подій, засновник хорового Товариства св. Цецилії.