Феномен генерала Василя Кука

Про генерала Кука.

Покоління нескоренних вже майже  відійшло від нас. Із сотень тисяч рішучих юнаків та дівчат, які в 1920-1950-ті відважно піднялися на боротьбу сьогодні залишилися одиниці. Час, жорстокий і невблаганний, відсуває їх в історію саме тоді колі їх так бракує  у сьогоденні. Розмови про те що нам геть не потрібен їх досвід як застарілий самі раптом і дуже швидко застаріли.

Зухвала впевненість у тому що нам нічого не загрожує відійшла, оголивши брак їхньої віри у свої сили. Місток між поколінням, яке цілком присвятило себе боротьбі за незалежність і тим, яке вже не пам’ятає бездержавності поволі руйнується. Вже ніхто інший не зможе так чітко і наглядно довести сьогоднішній молоді ціну свободи.  Без надриву і пафосу просто тихим спогадом про пережите.

Василь Кук, один із кращих в поколінні нескорених, чудово розумів це. Тому його невеличка квартира на Дарниці постійно була наповнена гамірною молоддю. Тому він не переставав до останнього спілкуватися із журналістами, давати для них інтерв’ю та коментарі. Тому він писав та видавав книги та брошури про своїх побратимів. Він і далі командував боротьбою, залишався генералом.

Я належу до тих, кому доля дарувала унікальний шанс – можливість спілкуватися з Василем Куком. Не з документів чи старих світлин, а з перших уст чути про боротьбу українців за свободу, про діяльність підпілля в Галичині, на Волині та Дніпропетровщині, про його соратників Степана Бандеру, Романа Шухевича та багатьох інших.

Цим дарунком я ділився щедро – більшисть моїх друзів, які бодай раз були в Києві побували і в Куковій квартирі на Чудновського. З часом це стало своєрідним обрядом ініціації для “своїх”. До кожної людини Кук підходив особливо – до когось суворим командиром, до когось мудрим філософом, до когось хитрим дідусем. Незмінним залишався результат – банальні і затерті слова про патріотизм оживали по новому, означення “націоналіст” переставало лякати незалежно від того хто де народився.

Як йому це вдавалося? Феномен Кука полягав у тому, що він чітко знав чого хоче і докладав усіх зусиль для досягнення мети. Чітка спрямованість дій, незважаючи на перепитії життєвого шляху, яскраво проявляється у всій біографії. Він був одним із тих, для кого справа визволення його народу не була чимось абстрактним, а цілком конкретним і особистим дороговказом.

Василь Кук, незалежно від обставин, завжди йшов синхронно із часом: він у дев’яносто років вільно користувався інтернетом та електронною поштою, стежив за подіями політики, економіки й історії. До останніх днів читав новітні історичні, психологічні, філософські світові дослідження мовою оригіналів: Кук вільно володів сімома іноземними мовами.

Він мав, що сказати своїм співрозмовникам і вмів чудово це робити. Тому його слухали студенти і професори, військові і політики, економісти і психологи. Для кожного він був своїм. Кук протягом усього життя із власного набутого чи з чужого вивченого досвіду відбирав найважливіше.

Таким чином він сформував квінтесенцію своєї життєвої мудрості, яка полягала у двох поняттях патріотизм і професіоналізм. Пишу двох, хоча для нього вони були чимось єдиним. Він передав нам цю мудрість і тепер настав наш час показати як ми її засвоїли. Настав наш час здати іспит перед генералом Куком та сотнями тисяч його побратимів.

***

Читайте також про Василя Кука: "Носить простий селянський одяг, минуле конспірує".