Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б, репнуло від сорому й хули.
Василь Симоненко написав цей вірш після потрясіння, яке він пережив на місці поховань жертв сталінських репресій у Биківні.
Науковці кажуть, у Биківнянському лісі протягом найстрашніших років Великого терору знайшли свій останній притулок від 30 до 100 тисяч закатованих. Кожного разу, коли буваю там, відчуваю, як земля просякнута кров'ю, а крики жертв застрягли у гілках дерев, — жахаюся від усвідомлення величини скоєного злочну.
«Спеціальні потреби» — офіційна мета виділення цієї земельної ділянки. Це рішення збереглося в архівах. Так більшовики приховували свої жахливі злочини. Насправді цьому лісу судилося стати справжнім «українським некрополем».
Інтелігенція, державні і релігійні діячі, жертви так званих «чисток», колишні військовополонені, представники польського, німецького, болгарського, литовського і багато інших народів, на жаль, досі не встановлених людей покояться у цьому скорботному місці.
Трагедія комуністичного терору має стати повчальним уроком на майбутнє, надійним запобіжником від спроб реанімувати «русский мир» на нашій українській землі.
Вічна пам’ять усім жертвам репресій, похованим у Биківнянському лісі, у інших місцях розстрілів в Україні і за її межами. Ми пам’ятаємо...
Як повідомляла «УМ», Український інститут національної пам'яті та Меморіальний заповідник "Биківнянські могили" закликали українців долучатися до онлайн-акції "Дзвін пам'яті" до Дня пам'яті жертв політичних репресій.