Клони Валуєва

 Невже Україна доборолась до самого краю? Клони Валуєва окупували телеканали. Проукраїнського там – кіт наплакав. Незрівнянно більше лиховісного валуєвського. Панують злостиві на повну губу. Розперезалися і вправляють мізки мільйонам. Власник медичного центру захищений російським паспортом, як бронею. Не вилазить з телеекранів. Разом з такими ж, як сам, гудить, очорнює, обпльовує будь-що українське. Знущається зі святих державних символів.

Селеві потоки негативу накривають українську національну свідомість. З голубих екранів ні крихти світлого. Суцільний негатив. Тотальна деморалізація слухачів і глядачів.

Придумала хитра політична «еліта», яким громовідводом уберігатися від народного невдоволення. Усі громи-блискавки вергають на президента. Його одного-єдиного звинувачують у всіх гріхах. А всі решта правлячих, високопоставлених, наділених хіба ж якими повноваженнями, – білі та пухнасті. І я – не я, і держава не моя.

Мільярдери прихватизували обленерго та облгази. А безсоромні лобісти їхніх інтересів аж захлинаються, звинувачуючи у надмірному підвищенні комунальних платежів когось іншого, але ні в якому разі не своїх хазяїв. Не ті, що до нестями зажерливі, запускають довгі руки в державну скарбницю та виводять в офшори по два а то й по п’ять мільярдів гривень. Не торбохвати скуповують нерухомість в Англії, Австрії, Італії, Іспанії, князівстві Монако та ще й на островах, омитих теплими хвилями морів і океанів; не абсолютно байдужі до потреб «електорату» вивозять бозна-скільки золотих злитків в Ізраїль. Не їхні діти й інша рідня насолоджуються благополуччям у престижних столицях зарубіжжя. Не валуєвської закваски кровопивці, що втекли під покров своїх північних кураторів, ждуть не діждуться, як манни небесної, можливості накинутися звірами на багатостраждальну Україну - щоб грабувати й визискувати так, як і після невдачі гетьмана Івана Мазепи в битві під Полтавою 1709 року.

Московський міністр Артемій Волинський подавав 1737 р. вінценосній цариці Анні таємну реляцію, переклад якої українською мовою такий: «До мого приїзду в Україну я ніколи не припускав, що вона так сплюндрована, що так багато люду померло. Наша армія забрала у тутешніх людей все зерно і всю худобу. Тут не залишилося й такої кількості селян, щоб бодай собі посіяти. Багато землі не засіяно, бо нема кому сіяти, та й нема чим орати, бо наша армія забрала всю худобу. А треба ще стягнути з тих людей 30 тисяч мір борошна і сіна».

Від тієї напасті свідомі громадяни України досі одбиваються зі зброєю в руках, захищають парості незалежного державного самоврядування, жертвують своїми життями в ім’я волі й світлішого майбутнього свого народу. А знаходяться валуєвської закваски політикани, які обзивають доблесних захисників Батьківщини «баранами», а Україну – «продажною повією». Тож виходить, що в країні всі - «продажні». Радійте ті, хто трудиться в поті чола як не на підприємствах чи в шахтах, то в полі. Не лише ви «продажні» й не тільки ваші прадіди, батьки, брати, сестри й дорогі вам родичі, а й мільйони ваших співгромадян – «продажні». Накидайтеся гуртом на єдиного винуватця усіх бід. Не дивіться, як і можновладці, ні в яке дзеркало, щоб, не дай Боже, не побачити й своїх вад. Найбільш огидне, що трапляється, - це продажність україномовних за іудині срібняки.

Відбувається так, як за народним спостереженням. Хто винуватий? Невістка! А коли йдеться не про окрему родину, а про державу, то чом би усім тим, що нездатні звести кінці з кінцями, не скерувати гнів на одну-єдину особу. Насправді ж відповідальні абсолютно всі можновладні, без винятку. А коли брати глибше, то від свідомості мас залежить стан справ у суспільстві. При цьому слід відзначити, що в Східній Європі з прилеглою до неї левовою частиною Азії жодні правителі не сходили з історичної арени з гордо піднятою головою, а тільки з ганьбою.

Не туди б’єш, Іване, - відколи вже застерігає народна приказка. Ті, що кидали гранати у схрони, в яких не здавалися борці за волю України, одержують, як почесні чекісти, такі пенсії, які й не снилися нащадкам убитих, розтерзаних і закатованих. Зате жертвам дозволено проклинати Сталіна, як абсолютного винуватця злодіянь. Кісткам тирана під стіною Кремля навряд, щоб дуже допікало. Тим паче, що його лик відбілюють клони Валуєва. А на додачу ще й ікони виставляються з образом «генералісимуса». І вистачає одурманених, які обціловують «святе» для нелюдів. А в Україні колишні нещадні переслідувачі «націоналістів» насолоджуються разом зі своїми спадкоємцями досягненнями демократії не з порожніми кишенями, а зі зміїною отрутою на язиках та з безвізовим режимом для любих їм онуків.

Господи, одверни й заступи! Не дай клонам Валуєва повернути колесо історії назад. Якщо навіть історія повторюється двічі, то було вже. Першого разу – як трагедія: за колючими дротами на Соловках, у несходимому Сибіру, Мордовії, з Геноцидом українського селянства в 1933-му році. Вдруге – як фарс: передові комуністи й комсомольці самі ж розвінчали обожнюваних ними керманичів до «світлого комуністичного майбутнього» й викинули на смітники партійні квитки з профілем «вождя світового пролетаріату».

Доле праведна! Не дай чорним хмарам заступити сонце. Нехай воно світить ясно та обігріває землю невтомних хліборобів і працьовитих трударів у всіх сферах життєдіяльності.
.