Правдива брехня від імені Зеленського

Гарна новина, яку також називають і запізнілим прозрінням: чинний президент Петро Порошенко в різних формах, різними словами, прямо чи непрямо, але почав говорити – почув опонентів, робить висновки, робота над помилками триватиме.

А ось несподівана новина: виявляється, виборчий штаб кандидата в президенти Володимира Зеленського теж чує опонентів, робить висновки, й оперативно готує відповідні заяви. Тобто, виборче гасло Януковича: «Почую кожного!» нарешті перестає бути порожнім слоганом.

Наступна новина погана чи, скажемо інакше, не надто втішна. Бо є суттєва й очевидна різниця. Порошенко озвучує свою позицію з того чи іншого приводу сам. Або, якщо раніше її артикулював інший спікер, посилаючись на слова Порошенка, чинний президент при нагоді підтверджував сказане особисто. Натомість слова та думки, приписані Зеленському, артикулюють винятково довірені особи, представники виборчого штабу.

Їхнього патрона вистачає максимум на інтерв’ю у запису та-або явно з текстовим суфлером, та створення технічно зроблених роликів із закликом вибачитись, здати аналізи тощо. Нема підтверджень, що сам кандидат у президенти України має таку саму думку, як його спікери, й за великим рахунком – чи він узагалі має якусь думку з того чи іншого приводу.

Але саме перший з «дуельних» роликів Зеленського й підтвердив згаданий вище факт: актор-комік, точніше, його команда б`ються з Порошенком та водночас реагують на закиди колективного опонента. Чий світогляд конфліктує зі світоглядом, знову ж таки, не кандидата, а передусім його «колективного розуму». З чого це видно? Та з написаного для Зеленського й промовленого ним тексту.

Викликаючи Порошенка на дебати, він вимагає вибачень за певні слова на свою адресу. Перше – за «маріонетку Кремля чи Коломойського». Так, Петро Порошенко справді назвав так Володимира Зеленського 31 березня під час прес-конференції. Проте далі звучать вимоги вибачитися також за «ватника, малороса, бидло і клоуна». Або я чогось не знаю, або Порошенко не називав так свого опонента публічно. Бидлом – так точно.

Звідки Зеленський почув такі слова на свою адресу? Про малороса і клоуна (це слово не образливе, бо є акторською професією) – напевне, з публічних коментарів чи публікацій. А ось ватником і бидлом його обзивають у соцмережах.

Навряд чи варто схвалювати подібний рівень дискусії й загалом називати взаємні образи дискусіями. Та говоримо про інше: виборчий штаб Зеленського уважно й професійно моніторить сегмент соцмереж, передусім Facebook. Аби настрої електорату, які електорат не надто й приховував, задовго до виборів так само прискіпливо моніторила команда чинного президента… Але хай, то інша історія.

Далі наведу ще кілька прикладів реакції штабу Зеленського на соцмережі, чисельні ефіри та публікації опонентів. Всі вони – свідчення того, що команда вміє ловити основне й намагається оперативно реагувати. Кожна реакції дуже нагадує виправдання в стилі: «Наш хлопчик не такий, він насправді хороший, то його оббріхують злобні опоненти».

Та насправді кожне таке виправдання ставлять під сумнів… самі ж спікери. Тому заяви мають вигляд правдивої брехні. Це коли звертаєшся до опонентів з наміром розказати щиру правду про свого підопічного, та реальність свідчить про кардинально протилежне.

Отже, почнемо. 2 квітня Руслан Рябошапка, радник Володимира Зеленського, заявляє про безглуздість дебатів його патрона з чинним президентом. «Не бачу сенсу починати собачі бої», - було сказано вочевидь від імені кандидата. Але вже 3 квітня радниця того ж кандидата Ірина Венедіктова робить протилежну заяву: «Участь у дебатах для Зеленського є більш цінною, ніж для Порошенка». І – увага! – він сказав це ще в ніч із 31 березня на 1 квітня. Так хотів на той момент Володимир Зеленський дебатів – чи не хотів? Якщо 1 квітня готовий, 2 квітня не бачить сенсу, 3 квітня вважає цінними – і все це озвучує не сам кандидат, а різні люди з його оточення. Вони що, не можуть домовитися між собою – чи теж із різних віртуальних світів?

Наступна поширена штабна заява: «Зеленський – не проросійський кандидат». Це не лише цитата з австрійської Die Presse, а й очевидна реакція на закиди, в тому числі – користувачів Facebook, різного градусу агресивності. Аналітики там менше, емоцій – більше, та проросійським Зеленського вже назвали, тож треба реагувати.

У час війни з Росією самовизначення вкрай важливе, тим більше – до майбутнього головнокомандувача. Цим зайнялася згадана Ірина Венедіктова, хоча чому б подібну заяву не зробити самому кандидату – загадка.

Але декларація навряд правдива. Бо у соцмережі вкинули інформацію про співпрацю Зеленського з одіозними політиками, юристами за фахом, Андрієм Портновим та Оленою Лукаш. Один – утікач, називає себе політичним емігрантом. Другу кілька разів намагалися посадити у справі репресій майданівців. Штаб Зеленського оперативно реагує й виправдовується: ні, це фейк і провокація. Можливо.

Зате точно відомо – головним політичним консультантом Зеленського є Дмитро Разумков, який працював на Партію регіонів. Причому – один із небагатьох, хто в цій структурі справді був ідейним та ідеологічно мотивованим. Ідеологія Партії регіонів не приховувалася в часи її політичного домінування – курс на зближення з Росією. Думки часом міняються. Але – не в ідейних. Пан Разумков досі притримується проросійських поглядів, і навряд його підопічний в разі свого обрання буде з політичним радником конфліктувати.

Ось іще – про зовнішньополітичний курс, якого буде притримуватися Зеленський-президент. Не Петро Порошенко – різного штибу «порохоботи» попереджають звідусіль про можливу відмову від руху на Захід. Їх почули. Ірина Венедіктова від імені свого кандидата заявляє: «Нічого не міняється. Курс на ЄС і НАТО зацементовано».

Але в той самий час Денис Разумков, теж від імені Зеленського, говорить про потребу провести референдум щодо вступу України і ЄС і НАТО. Хоча курс «зацементувала» Конституція України. Так чому люди знову не домовилися, де правда, де брехня й що насправді думає сам Зеленський з цього приводу.

Ну і ще трошки. Хіба лінивий не згадує всюди, де тільки можна, скетч Зеленського про Україну-проститутку. Принаймні, таким є довільний переклад тексту. Насправді шоумен назвав Україну не повією, а порноактрисою, що Ірина Венедіктова пояснила публічно. Різниця між професіями справді є. До всього Венедіктова визнала жарт невдалим. І тут же заявила протилежне: «Невдалий, але – жарт».

Так всі бажаючі можуть зрозуміти методи штабу: все, що викликає обурення, переводити на територію гумору. А всіх, кого це обурює, наділяти відсутністю почуття гумору. Ви надто серйозні, панове. І разом із тим чуємо від імені Зеленського: «Жарти скінчилися, все серйозно».

Ці люди заплуталися – так можна сказати. Проте правда інша: вони намагаються заплутати слухачів та глядачів, у які з їхньої волі перетворюються мільйони українців. Все зайшло надто далеко, аби закликати зберігати спокій, слухати й чути одне одного, говорити, переконувати, домовлятися. Правда як така набула безліч відтінків, і вже не ясно, де, в чиїх словах її шукати.

Погані комунікації влади чинної посадили громадян на ящик із вибухівкою, гнотик якого запалила імітація хороших комунікацій. Чим усе скінчиться і що будемо чути від імені Зеленського, яку роботу будемо бачити від його імені – вже пояснив член його команди Сергій Лещенко: «Він буде делегувати повноваження». Тобто, людиною, яка віддає себе в лізинг, не відповідає за свої слова та вчинки й робить фактично неможливим дізнатися, коли говорить і діє він сам, а коли все роблять за нього. Але на опонентів ті, кому Зеленський уже делегував повноваження говорити й думати за себе, в разі перемоги реагувати припинять.

Андрій Кокотюха, Детектор Медіа, 6 квітня 2019 року.