Було би дивним мені в цей день промовчати. День, який радянська ідеологія перетворила на "свято жінок", затикнула роти цукерками і шампанським, вручила в руки букетики мімоз або одиноких тюльпанів, а щоб було геть красиво, протранслювала, що чоловіки мають зранку приготувати яєшню і зварити каву. От і все, програму-мінімум виконано. Радійте, жінки, своєму одноденному щастю.
Соціологія показує, що 90 відсотків співгромадян не хочуть розлучатися з оцим "святом". І можна зрозуміти, чому.
Тому, що більшість жінок, задихаючись від побуту й несправедливості, радо сприймають цей один день, як шанс на увагу й повагу з боку соціуму, колег по роботі, чоловіка / партнера, дітей із листівками зі школи / дитячого садка.
Тому що більшість жінок, навіть не вкладаючи не те що сакрального, а будь-якого значення в це свято, просто хочуть "вихідний день, бо ми так звикли".
Тому що більшість жінок мають перед собою просту формулу стосунків із чоловіками: від "свято, тому в цей день не поб’є" до "свято, тому має подарувати діамантик або в крайньому разі шубку".
Тому що більшість жінок мають у своїх головах старанно забиті туди слова про те, що "жінки й чоловіки - різні, і так було завжди".
Тому що більшість жінок не розуміють, як можна мислити категоріями якихось міфічних прав, далеких і неосяжних, у той час коли букетик і цукерки з шампанським - реальні й поруч.