Мого прадіда - діда мого батька - з’їли в 33-му

16:22, 24.11.2018
Мого прадіда - діда мого батька - з’їли в 33-му, їх знайшли - двох молодих дівчат - вже прямо під Єлисаветградом, куди батьків дід пішов у пошуках шматка хліба.

Вони смажили його печінку на вогнищі. Мій дід, батько мого батька, мусив також йти у  Єлисаветград,- на упізнання тіла свого з’їденого тата. Ледь дійшов додому, напівживим…
 
Моя мама, вступивши в університет Шевченка вже після війни, важила 46 кілограм, - ніяк не могла поправитися після Голоду. А хліб ховала під матрац усе студентське життя - нічого не могла з собою вдіяти. У мене лежать аудіофайли з її спогадами, записані на диктофон - вже кілька років після смерті мами минуло, а я все ще не можу їх слухати.
 
Мій батько був єдиною дитиною, котра лишилась в живих на їхньому хуторі і жінки, котрі вже похоронили своїх дітей, влаштовували чергування під вікнами його дому - від людоїдів, бо його мати мусила щодня іти в колгосп.
 
А останні діти померли у колгоспній їдальні, наївшись звареної з молодої кропиви баланди. Мій тато чомусь не схотів її їсти…. Коли тато згадував, як вони кричали - ті маленькі діти, умираючи в муках від пошматованих кропивою нутрощів, його руки тряслися, а сльози збігали по глибоких його зморшках на лиці, як перші струмки тієї страшної весни 33.
 
Тому я не прощу ніколи. Моя ненависть абсолютна і чиста, як гірський кришталь. Я готова мстити у будь-який спосіб, бо помста - єдине, чого прагнуть мільйони безневинно убієнних. А ще вони потребують нашої пам’яті. Вічної, безнастанної і повсякчасної
 
Онукам, і правнукам, і пра-правнукам розповідатиму - скільки буду жити - про найстрашніший в історії людства геноцид. Донці вже розповідать не треба - це свічка у її вікні.
  • Небезпечний прецедент справи Лучанова

    Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>

  • Не дають добро на добро

    Шановна редакціє!
    До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>

  • Тривожна тінь диктатора Пілсудського

    У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>

  • Вибачаємо і просимо вибачення: в Україні та Польщі різна історія і різні герої

    Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! ​Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>

  • Проблеми нової реформи: армія - це не лише піхота

    Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>