Іван Драч - це частина мого життя, дуже хороша і важлива частина спогадів юності і молодості, один з людей-символів нашого часу і кількох важливих історичних періодів України - шестидесятництва, повалення радянської диктатури, виходу з рабства та побудови нової України.
Іван Драч - це прізвище чи не найчастіше лунало в домашніх "дорослих" розмовах на кухні. Це людина, з якою багато дискутував, не завжди знаходячи спільну мову, але безумовно поважаючи, мій батько. Це шестидесятники. У них складні, драматичні, але позбавлені побутових дурних чвар, стосунки. Їх стосунки такі ж складні та цікаві, як і вони самі.
Для студента-філолога з дев’яностих це ім’я з безкінечних емоційних мітингів та літературних вечорів. Пригадую, що на одному з тих вечорів Іван Драч з притаманною йому красивою і делікатною самоіронією розповідав про реноме свого роду в селі: Гоп мої гречаники, усі Драчі - начальники.
З тих мітингів і літвечорів поставала Україна. Ми, студенти - покоління, що лише починало формуватися, вже могли бурчати і вважати, що зможемо краще (ну, ілюзії притаманні молодості), але знали з ким себе порівнюємо, а відтак - і рівняємось. Так, і з Іваном Драчем.
Українська державність відновлювалась здебільшого письменниками і діячами мистецтва. В політику та ідеологію їх кооптувала радянська влада. Втягувала часами ламаючи крила і долі. Іван Драч та багато-багато інших виявились сильнішими. Вони донесли нам ледь жевріючі іскорки української ідеї і змогли запалити вогнище.
Так, ми ще досі вважаємо, що можемо краще. Іван Драч і його покоління, загалом, і не сперечаються - робіть. Але, шкода, що тепер вже без Івана Драча, його слова.
Іван Драч - це моя подруга і його дочка Мар`яна Драч, якій я щиро і глибоко співчуваю. Співчуваю і переживаю разом з нею її і мою особисту втрату.
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
