Два вояки з автоматами

Вранці знову блаблакарю до Львова. О годині шостій - не прогнозований дзвінок на мобільний: «Так, ми бачимо, що вільне тільки одне місце, нас двоє, але… Запізнилися на поїзд, чекати не можемо, ми - два вояки з полігону, дуже надо во Львов, по дєлам. Тєм болєє, ми з оружиєм. Ха-ха!».

 

- Та, з дорогою вообще-то душою! Але ззаду вам буде некомфортно втрьох, да і записана там зовсім юна дівчина, практично неповнолітня... - відповідаю, натякаючи, що чітко дотримуюся правил сервісу.

 

- Так ви їй подзвоніть, запитайте, чи вона согласна! Так же можна? Але скажіть, що два вояки їдуть і з оружиєм! Автомати маємо з собою і гранати, ха-ха!

 

Дзвоню. І відтворюю текст практично дослівно. У тому числі й про оружиє.

 

- Що??? - чую на тому боці заспаний дівочий голос. - Два вояки з автоматами??? Ну, конєчно, я согласна! І не переживайте, я худєнька, помістимося всі!..

 

І це дуже правильно, адже у складній життєвій ситуації треба завжди поступатися одне одному!