Якби ви справді були людяними, шановні сусіди...

13:56, 26.12.2016

Дивним чином реакція на загибель російського військового літака розділила нас на політичних росіян і політичних українців більшою мірою, ніж сама війна.

Росіяни - незалежно від політичних переконань національності, громадянства (так, серед політичних росіян чимало і громадян України), місця проживання і ставлення до війни в Україні та Сирії - щиро вимагають від українців співчуття і розуміння їхнього болю.

Хоча практично ніхто з них не співчував українцям, коли падали їхні військові літаки, збиті росіянами або гинули їхні солдати і офіцери, вбиті росіянами.

Українці також щиро не розуміють, чому вони повинні співпереживати, коли йдеться про загибель військового літака, що прямував на військову базу на концерт для окупаційного контингенту, який тільки що вбивав дітей, жінок і людей похилого віку Алеппо.

Я ставлюся до людей, які не відчувають торжества і радості з приводу будь-якої смерті.

Але я прекрасно розумію емоції громадян країни, що воює, яка щодня при практично повній байдужості жителів сусідньої держави ховає своїх захисників.

Саме тому я не вірю в скорботу політичних росіян. Я вважаю її лицемірною і брехливою, як вважаю лицемірною і брехливою життя більшої частини з них під владою нелюдського і підлого режиму, що терзає мою Батьківщину.

Я точно знаю, що більшості з них наплювати на загиблих. Просто так потрібно себе поводити, щоб здаватися людяним.

А якби ви справді були людяними, шановні сусіди, ви б помічали не тільки свої катастрофи, а й наші.

Наших убитих, наших калік, наших позбавлених даху над головою. Наших дітей, порятунком яких від розв'язаної вами війни ви так пишаєтеся - і тикаєте цим нам в очі.

А ви знаєте, що коли ваша країна не бомбить, не вбиває, не стріляє - то не треба нікого рятувати?

Якби ви були людяними, якби ви були людьми, вами не правили б нелюди.

Віталій Портніков, Фейсбук, 25.12.2016


 

  • Поминання предків: давнє й сьогодення

    Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>

  • Музичний діалог батька і доньки

    У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>

  • Після теракту на Голосієві: про право на зброю та відповідальність поліції

    Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>

  • Майбутнє України народжується у самому горнилі війни

    Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>